Рамочка
 





 














Вітерець щось шепоче хмільними вустами,
Розкрила повіки ясна голубінь.
Розпечене сонце горить над полями,
Від верб та осик простелилася тінь.

У тиші блаженній усе спочиває:
І плесо води, і березовий гай,
А жайвір в блакиті ніяк не вгаває
І кличе у гості оспі