Вчися без мене дихати, мамо,
Боляче рідна… Ти сили збери…
Біль не відпустить і меншим не стане,
Але ти дихай… Матусю, живи.

Вчися без мене Сонцю радіти…
Стежечка в’ється — іди, мамо, йди.
Я би хотів… Та на білому світі
Шлях мій скінчився у буднях війни.

Вчися без мене, мамочко, жити.
Серце своє по крупинці збери…
Любов свою сій… І улюблені квіти…
І на могилку мою принеси…

Тільки живи… Дихай матусю…
Подумки міцно мене обійми…
І помолись за мою грішну душу.
Вибач за сльози… За біль цей прости.

Нас не розділять ні відстань. Ні Вічність.
Стрінемось знов із тобою колись…
Я упізнаю очей твоїх ніжність,
Голос почую.Якщо і змовчиш…

А зараз всміхаюсь тобі із граніту
І з фото останнього. Що із війни…
На згадку прислав. Тобі в вайбер з «Привітом».
Дитина твоя… Твій син… Назавжди.

Автор: Лариса Юсковець
На фото: Молодший сержант, бойовий медик Матченко Сергій (1992 – 2023)