Не помирай... вона благала —
Не залишай мене одну.
О Господи, я так чекала,
На мир, на спокій, на весну.

Не помирай... а як же мрії?
Невже все зникне... тут сьогодні?
Коханий я тебе зігрію,
І витягну із пекла і безодні.

Ні... ні... я вірити не хочу.
Моя рука в твоїй руці.
Лиш не заплющуй свої очі,
Сльоза котилась по щоці.

Не помирай... вона кричала,
Я дихатиму за нас двох.
Але рука на землю впала.
Чому це допускає Бог?

Автор: Людмила Убогая