Стоїть малюк, закривши оченята,
На личку рана, куртка вся брудна,
До ротика підносить рученята,
А у кремл! радіє сатана!

Де дівся дім, де іграшки поділись?
Де ліжечко, в якому тихо спав?
Де теплий плед, під ним із татом грілись,
Коли мороз за носика щипав.

Де книжечка із добрими казками?
Машинки, ними грався з дідусем.
А де усе, що так любила мама?
Куди, скажіть, поділося усе?

Стоїть малюк, не може зрозуміти,
Що він зробив поганого комусь.
Чому сидять заплаканії діти,
І стогне чийсь згорьований татусь.

Бабуся в крик і падає на землю,
Благає всіх:"Рятуйте, поможіть!"
Бо десь отам, у цій руїні темній
Її донька з онуками лежить.

Це будуть перші згадки із дитинства:
Руїни, сльози, страх і крик людей.
Навіки закарбується  це звірство
У душах всіх скалічених дітей.

Автор: Оля Киця