Гуде сигнал тривоги.
Проходжу повз "Хлібну каву", у якій є хліб, кава, тістечка...
Під дверима стоїть дитина років 5-6 й гойдає візок з меншенькою.
Тривога завиває новим витком.

Старша починає гірко плакати, майже навзрид.
Не встигаю спитати, що трапилось,
як виходить з "кави" їхня мама з рогаликами в руках:
– чого ти плачеш? що трапилось?
– сирена, а тебе немає!
– ну, ти ж знаєш, де я, все гаразд, тримай рогалика!

Дівчинка бере, заспокоюється й додає:
Я просто боюсь померти без тебе.
БОЮСЬ ПОМЕРТИ БЕЗ ТЕБЕ – говорить 5-річна дитина.
Нехай вони всі будуть прокляті за те,
що наші діти думають і плачуть про таке.
Усі.

Автор: Lesia Sukhodolska