Поезія скуйовдженого серця

Засохле дерево
Затримало на гіллі
Засмагле листя
Літньої пори.
Замалювало літо стогін серця,
Закарбувавши в пам’яті
кори старого дуба,
Зрубленого злою чаклункою
Загублених доріг,
Зім’яті спогади
Загорнуті у стогін
Зів’ялих радощей
Засмучених повік.*
(*тут: повіки - іменник)
Серпень, 2000