http://www.liveinternet.ru/users/krummbeintier/post845819/
krummbeintier
Своим сочувствием, сопереживанием и состраданием ты вряд ли им поможешь только потому, что они этого не оценят и не поймут. Откуда им знать о твоих СО - чувствах, ведь получив от тебя то же яблоко или деньги, они, презрительно ухмыльнувшись, без доли благодарности и НЕ понимая тебя, лишь спросят (подумают, какая разница):
«И это все?»
Лично я отказалась от этих СО – благородств. «Душа черства и с каждым днем черствей» (Г. Иванов) Потому что своими слезами я им все равно не помогу. Да и в наше время быть нищим – это своего рода профессия, и таких профессиональных нищих хватает в любом городе мира. Они не плохо на этом зарабатывают. Когда-то пара киевских актеров решила поприкаловаться, нарядившись нищими, ну и…на ужин в ресторане они себе заработали. Все это игра людей на чувствах людей.
Когда-то я тоже была чересчур впечатлительной, но постепенно людская ложь не оставили во мне ни капли сострадания, так, минутное наваждение, от которого я легко освобождаюсь.
Этот стих с тех времен:

Я бачу бабусю.
Незнайому бабусю, яка просить
Милостиню.
Щоразу, зустрівши її,
Мене огортає
безжалісний, насмішливий
Смуток.
Водночас – бажання дізнатися
про
Її життя
Вбиває будь-яку віру у
Людське добро.
Колись вона була молода,
Роки летіли,
Безжалісно наступаючи
На п”яти.
Колись, можливо, і у неї було
Щастя.
Колись, можливо, і вона
Раділа
Кожній миті нового прийдешнього дня
Свого життя.
Колись, можливо, і вона
Кохала.
Колись, можливо, і у неї були
Діти.
Колись.
Тепер її залишив світ.
Вона не може залишити
Його.
Тому благає від нього
Милості.
Як може
Бог
знущатися над
Нею.
Як може
Він
не дати
Їй
Жити.
Як може
Він
Спокійно бавитись у
Жертвенних дарунках
Ницості.
Як може
Він
не помічати
Зла,
сповіщаючи звістку про
Безглузде Спасіння.
Для кого –
Спасіння?
Вічний Рай?

Хто врятує
Бабусю,
Яка щодня просить милості у
Бога?
Хто
наповнить радощами
Її життя?
Голод
з”їдає останні дні,
а
Вона
Вірить… у
Людську доброту.