В душі від смороду Чорнобиля
Вселивсь черв’як, -
Він там живе, -
І диха заздрістю і злобою,
І жре усе, по чім повзе.

Душа скрутилася, ізсохлася,
В ній мізер каяття, лиш гній
Перегнива, із трупа дохлого
Здира черв’як сніданок свій.

Повзе гадюкою смердючою
Отруєна дощем ріка,
Там плачуть верби понад кручею,
Там зла недоля світ спітка.

Тенета сумніву і докору
Над небом вітер розвива,
І не дає злетіти соколу
Скалічена душа крива.

Вбивають віру покалічену
Нікчемності слова пусті,
Летять у Вічність неполічені
Хвилини…дні…роки…віки…