Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить
І раптом озирнусь, а це вже й роки.

А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
В туманностях душі чи, може, Андромеди -
Я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
Приходжу до живих і згадую про мертвих.

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю,
І, може, це і є моя найвища сутність.