[640x447] [300x100]

Відкинувши зірок вуаль,
Розкрило сонце диво-очі...
І обійняти спрагло хоче
Весь світ навколишній, на жаль!

Серпневі незабутні дні,
Неначе в жерлі вулканічнім,
Безглуздо плавляться одвічно -
І так незатишно мені!

Лиш прохолода уночі
З ковша Ведмедиці проллється,-
Тріпоче невгамовне серце,
Спіймавши радості ключі...

Ласкаво Місяць колиса,
І щось шепоче без упину...
Слова квітучі в душу линуть,
Як і Божественна краса!!!

Все оживає і бринить
Від життєдайного причастя! -
Бо ось воно, жадане щастя
Прийшло до нас в чарівну мить!!!

Валентина Бородай
[300x100]