[436x59] [599x440] [436x59]
І знову дощ у вікна стугонить -
Настирливо так, навіть нетерпляче,
Неначе всесвіт в цю весняну мить
Над нашим містом безупинно плаче!
Прозорі сльози котяться по склу,
Як по душі, що від дощів заклякла...
Яскравим сонцем марю наяву,-
Бо так тепла жаданого забракло!
І навіть вітер, як спросоння, дме -
Йому несила розігнати хмари...
До свого серця пригорни мене
Та прожени, мій милий, злії чари!
В твоїх обіймах вмить відтану я,
Моє серденько в радості розквітне...
І оживе, злетить душа моя,
Крізь хмари в небо, де яскраве світло!
Валентина Бородай [436x59] |
|