[600x500]
Наче жита зерна, золоте проміння
Розкидає щедро сонце навесні...
І бджолиних крилець ніжне мерехтіння
Медоносні квіти бачуть уві сні.
Вже зима сховалась десь за виднокраєм.
Осоружна сірість дошкуля очам
У полоні смутку день і ніч тримає...
Де ж це ти, Веснянко, чарівне дівча?!
Одягай скоріше квіткове намисто
На парчу зелену Матінки- землі!
І в блакитнім небі, світанково-чистім,
Закружляють в шлюбнім танці журавлі.
Зашумить діброва гомоном пташиним,
Понесе у простір радість весняну.
І такі казкові стануть наші днини,
Як рожевий ранок в вікнах, після сну!
Затріпоче серце, посмішка засяє...
Слава тобі, Боже, за таку красу!!!
Бо ніщо на світі так не надихає,
Як любов, що в серці я своїм несу!
Валентина Бородай | |