[показать] [показать]

[показать]

“Я не знаю обставин виникнення Вилкового, але я впевнений, що ніхто з його засновників не одержував відряджень до Венеції, щоб ознайомитися із принципами будівництва знаменитого італійського міста, і ніхто не вивозив звідти або з Америки креслень гондол та пірог. Так вирішив Дунай…”

Так писав відомий бард Булат Окуджава, закоханий у Вилкове.

Містечко на острівках, розділених протоками та каналами Дунаю. На півдні Одеської області у дельті, де річка впадає у Чорне море, можна побачити легендарну українську Венецію.

Місто рибалок

Колись тут жили козаки. Після зруйнування Запорізької Січі у 1775 році вони, ринувши хто куди, почали освоюватись на придунайських замлях. Одним з таких запорізьких поселень було Вилкове. Кажуть, саме козаки назвали його так через подібне до вил розгалуження Дунаю.

«Відомо, що Земля стоїть на трьох китах. Вилкове ж – на двох. Перший – це риба, другий – темний дунайський мул» (Б. Окуджава). Природно, що здавна у Вилковому люди займалися риболовлею. Рибалили і козаки, об’єднуючись навіть у так звані рибальські ватаги. А у документах від 1828 року можна прочитати таке: вилківці «ведуть важливий торг в’яленою і солоною осетриною та білугою, також ікрою, клеєм та жиром, відправляючи їх для продажу в Австрію, Туреччину і у внутрішні російські губернії».

Човном через центральну вулицю

Мабуть ніде більше у світі вулиці не називають єриками, лише у Вилковому. Та й не багато у світі таких вулиць – залитих водою від порога до порога. Милі місточки і кладочки через незвичайні вуличні дороги. Відповідно основним видом транспорту тут є човни. Моторні, або “гондоли”, управляти якими треба за допомогою довгого весла, схожого на жердину (місцеві називають його бабайкою).

Вилківчани кажуть, що у жодному ресторані ви не зможете скуштувати такого вина як тут. Справді, його роблять із абсолютно унікального сорту винограду – “Новак”, який росте на мулі та воді. А ще у Вилкове можна їхати за полуницями, які червоніють тут ледь не цілий рік.

Якщо колись вам випаде можливість відвідати цей унікальний куточок України, ви не забудете цієї подорожі. Гойдаючись на дунайських водах, ваш човен пливтиме вздовж Білгородського каналу – центральної «вулиці» Вилкового. А довкола – мальовнича природа Дунайського біосферного заповідника, який охоплює місцеві плавні, лимани, озера. Нижче Вилкового знаходиться «найцінніша» частина заповідної території – вторинна (морська) дельта Кілійського рукава Дунаю.

Липованське

Стара назва Вилкового – Липованське. Липовани – це старовіри, які здавна населяли це багатонаціональне місто. Поруч тут мешкають росіяни, українці, румуни, молдавани, ґаґаузи та болгари. Пам`ятник першому поселенцеві Липовану можна побачити біля одного з берегів.

«Воно дуже чисте, це містечко, немов ціла армія двірників ночами мете його та миє, і акуратне воно як досвідчений та педантичний фармацевт. Його головна вулиця викладена великим пласким каменем, тротуари зроблені з червоної цегли, відполірованої часом і підошвами, будинки по ній – все ті ж, споруджені з мулу, одноповерхові, білі до болю в очах, з неодмінною червоною або блакитною облямівкою в основі, що нагадують кіль корабля. Здається, що містечко виникло саме в цей ранок, – таке чисте воно та свіже».

Так писав Булат Окуджава, побувавши у Вилковому 1962 року. Може з того часу дещо змінилось, та місто залишається одним із найцікавіших, справді унікальних куточків нашої країни, куди варто поїхати за враженнями.

[показать] [показать]