Коли на волю проситься сльоза,
Зника останній промінець надії,
Коли душа від болю зарида,
Ти притулись до серденька Марії.
Збагни, якого болю завдає,
Засліплена гріхом черства людина,
Стікають сльози з безсилених очей,
Бо через нас розп'яли Її Сина.
Як прокрадеться сором, мучитиме страх,
Наважся, хоч би поглядом зустрітись.
Ти не побачиш докору в очах,
Лиш Мама можне так тебе любити.
Від тоді, як постав гріх на любов,
Людина прагне в світі панувати.
Якщо ти хочеш бути так, як Бог,
Навчися так любити і прощати
 |
|
|