Сусіде наш, москалю бородатий,
Назвав себе ти нашим старшим братом,
Хоч сам ще немовля з шмаркатим носом,
Яке у нас зовуть молокососом.
А втім, ми згодні: будь нам братом, хлопче,
Але не лізь на нашу землю Отчу,
Не верещи, що ми, мол, малороси,
Хоч сам он в зіпуні, лаптях чи й босий.

Ми були, брате, ще в ту пору знані,
Як ви сиділи без порток у твані,
Молились пням і валунам замшілим
Й поклони били чаклунам вошивим.
Коли ми вчились в університетах,
То ви ще скніли в земляних наметах,
Не знаючи вогню, ані металу,
Й криваве м’ясо жадібно ковтали.

Ми зглянулись над вами, дикунами,
Бо прагнули, щоб ви зрівнялись з нами,
Живий вогонь вас вчили добувати,
А ще – пристойні житла будувати.
Писати і читати вас навчили,
Метал кувати і варити мило,
Корів доїти, молотити жито,
І одяг замість псячих шкур носити.

Отак ось, брате, все що вміли й знали,
Ми вам сповна до краплі передали,
І навіть мову, калинову мову,
Яка є Роду нашого основа.

І ось з тих пір зробились ви пихаті
Й рішили в нашій поселитись хаті
І заявили: «Наша мама старша,
І хата ця одвіку була наша».
Мовляв, Рассєя ще була від Ноя,
І малороси лиш тому виною,
Що старший брат терпів од холоднечі,
В той час, як менший грівся біля печі.

Ви, брате, вже до того знахабніли,
Що навіть чорне перезвали білим
Й на нашу Мудрість й Доброту безмежну
Наклали свою лапиську ведмежу.
Тепер ви нас навчаєте між іншим,
Як розмовляти, як писати вірші,
Як обирать в житті свою дорогу,
Як хліб ростити і молитись Богу…

Вас сором, брате, через те не мучить,
Що вчить професора нікчемний учень?
Що в душу лізуть нам ординці п’яні
І пруться, що є сили, у слов’яни?

Якщо ж ви, брате, любите свободу,
Тоді складемо мирову угоду:
Позбудьтесь чванства, зверхності і пихи,
Покиньте брагу, наче воду, пити,
Добро творіть без примусу, охоче,
Наповнюйте Любов’ю землю Отчу,
Шануйте Предків, старших і малечу,
Під гарні справи підкладайте плечі,

Вітайте жінку, наче Берегиню,
А кожну Матір – мов святу Богиню,
Вбирайте в душу людськості науку,
Хай кожен з вас буде Дажбожим внуком, -
І аж тоді, наш брате, в нагороду
Ви в Коло станете святого Роду!

Відун Рувит (м. Тиврів)