Іноді мені українці
здаються таким великим
гарним птахом, який
сидить собі і не знає, що
робиться на сусідньому
дереві, який любить собі
поспати, сховавши
голову
під крило.

Крило тепле,
притульне, сни історичні,
красиві.

М’язи
розслабились, душа
угрілася, – прокинувся, а
дерево під ним
спилюють,
гніздо впало, пташенята
порозліталися хто куди,
сидять на інших деревах і
цвірінькають вже по-
іншому.
© Ліна Костенко,