Лист до мами. Від сотника.

Пробачте, ненько, моя мамо,
Скажіть тихенько, як там Ви?
Не йдуть до мене телеграми,
Лиш тільки Ваші молитви.

Чи й досі в небі ще лунає,
То постріл, то нестримний крик?
Скажіть мені, бо я не знаю,
Хоч я далеко, та не зник.

Скажіть, чи небо ще синіє?
Скажіть, чи поле золоте?
Чи не збулися наші мрії:
Усе прекрасне і святе?

Чи люди врешті зрозуміли,
Що їм не треба більше слів?
Чи об’єднатись вже зуміли,
Чи семеро ще проти Фів?

Пробачте, ненько, моя мамо,
Я віднайду старі стежки,
Крізь час південними вітрами
Я надішлю Вам ці рядки.

Не плачте! Я навіки з Вами!
Не лийте сльози на поріг.
Пробачте, ненько, моя мамо,
Що Вам їх витерти не зміг

Автор де ти? хто ти?