Сині коти на скляних підвіконнях 
Рухали напрями вічних вітрів. 
Боже, врятуйте мене від безсоння,
Згублену в кроках вчорашніх віків.

Плутану в коліях дивних трамваїв,
Що не ведуть у потрібні світи.
Тільки на площах безлюдних, безкраїх,
Можна у Всесвіті долю знайти.

Биту роками, затуркану світлом,
З крилами чистими, наче кришталь,
З диким багаттям в кишені і вітром,
Що загартовує душу, мов сталь.

Сині коти, заберіть мене звідси,
З людяних міст, що любили колись –
Більше не можу терпіти це місце, 
Звідки так важко здійнятись увись. 

Вишкір байдужих, в обличчя закутий,
Сиві світанки в обіймах біди…
Краще в самісіньке пекло стрибнути,
Ніж хоч на мить повернутись сюди.

Боже, врятуйте мене від безсоння,
Зайвих відвертості і доброти...
Сині коти на скляних підвіконнях 
Кличуть у подорож в інші світи.

© Вітрова Доця  

 

Джерело- https://plus.google.com/u/0/+%D0%92%D1%96%D1%82%D1...D1%8F/posts/Ht2JkTGxTKD?cfem=1