![]() Від діда-прадіда, я - українка! Народжена на праведній землі, Як в небі синім сонячна краплинка, Ріднею маю степ і журавлів. Калину я вважаю за сестрицю, А вільний вітер став мені, як брат. П'ю воду з материнської криниці. Чом потерпаю від образ і втрат?! Паплюжили ординці мою мову, Брехали, злидні, що мене нема... Квітучу землю, нації основу, Загарбати хотіли. Та дарма! Здолати можна тіло, та не волю, Пила її я змалку з молоком. Лунає сурма і летять по полю Козацькі лицарі з отаманом Сірком! ![]() ![]() Ні в сих, ні в тих..., не мила і не сміла, Стою на перехресті злих доріг. Яка мара так зрадливо посміла Затьмарити мій батьківський поріг? В житті бували всякі перепони, Та зараз я стою серед руїн. Дурні правителі, пусті закони... Але ж немає інших Україн! Люблю я Неньку ніжно і без міри, Як білий світ, як небо голубе, Лиш, Боже, дай наснаги, сили, віри, В те, що вона не зрадила тебе. ![]() ![]() Ще зранку сонце, а під вечір замело... Весна не хоче йти в наш край стражденний. Душа, як пролісок, чекає на тепло, рахуючи надій політ щоденний. Упало небо тихим смутком на поля, що сиротіють в залишках щириці, і поневолена, зажурена земля в тривозі молиться Святій Цариці. Так знівечив її шалений, хижий крук! Тепер вона - у вирвах, сіра зона... Все ж, ніжні паростки дитяче-спраглих рук стукочуть в материнське, тепле лоно. Земля жадає миру, прагне до весни, надію має хліб святий родити, а не уламки мін та дикі полини. Земля кричить - опам'ятайтесь, діти!!! ![]() ![]() Коли життя спинилось, мов зимою річка, від холоду даремних сподівань, сюжети мороку, як виклик потойбіччя, з'ятрили серце до кривавих ран. Здіймаю очі у байдужо-сіре небо. Там зіронька однісінько-одна мене пита: - чого тобі найбільше треба? - Я хочу, щоб закінчилась війна! ![]() |
Рамочка от Наталья_Ивушка