Гончарство для мене є найяскравішою, найприємнішою технікою в кераміці. Гончарство є окремою потужною галуззю народного мистецтва, як за давністю так і за ефектністю виконання. Ще здавна постать гончаря за кругом, не дивлячись на постійну зміну та еволюцію людських смаків і цінностей залишається яскравим, окремим символом мистецтва і ремесел України.
Сама техніка гончарства дещо втратила свою пряму функціональність і зараз поступово переходить у категорію раритетних видів художньої кераміки. З суто ремісничої праці, гончарство стає одним з засобів вираження думок, ідей майстра. Використовується, як художній прийом, при тому за бажанням не втрачає і своєї первинної функціональності, чим і притягує мене як художника-кераміста і гончаря – народного майстра. Сама техніка гончарства за століття і навіть тисячоліття не втратила своєї первісності, автентики і так званої «чистоти» в роботі з матеріалом – глиною. Не змінився й головний елемент в створенні посуду – гончарний круг. Я особисто працював з усіма можливими моделями гончарних кругів – «ножних», «ручних» (цікаво що арабський круг, який крутиться виключно руками, не змінився за своєю конструкцією за тисячі років ні на йоту, жодної металевої деталі тільки дерево), сучасних японських, німецьких, французьких електричних кругах і сидячи гончарював і стоячи і збоку. Зручно, іноді легко, іноді не мій стиль але спогади приємні, а головне корисні. Та важливіше особисто для мене робота на крузі автентичному, прадавньому. Працюючи на такому крузі, докладаючи силу рук і ніг я відчуваю зв’язок з минулим, коли людина була в гармонії зі світом в якому існувала, де побут, традиції вірування й праця були нерозривні. І справа навіть не у заробітку чи впертості, чи у відсутності у мене «нормальної» посуди або у відсутності можливості її купити, а у відчутті що ти можеш зробити це своїми руками, доторкнутись до вічного матеріалу і мені подобається своєю працею навіть трішки стерти грані між сьогоденням та минулим.

Про це свідчить велика кількість створених мною форм посуду – глеків, тикв, макітер, горщиків, чайників, барил, куманців, тарілей, тощо. Серія гончарних композицій посуду за мотивами кераміки Болгарії – були темою мого першого диплому. Подобається мені створювати посуд, крутити гончарного круга, вчити, показувати людям таємницю та щиру, важку але дуже легку (за духом) працю гончаря…

Робота та навчання серед інших майстрів, яким я завжди буду вдячний, навчили мене створювати посуд не тільки за допомогою гончарства і круга. Коротко торкнусь їхньої техніки. Як у нас так і в інших країнах існує техніка виготовлення посуду вручну, тобто шляхом «набивання у завдану форму» шамотною глиною, поступовим набиранням бажаної форми розкатаними «ковбасками» чи «пластами». Яскравий приклад це – «Трипільська кераміка». Трипільці весь посуд майстерно робили не використовуючи гончарне коло саме технікою набирання маси виробу «пластами» або по шматочку чи «жгутіком». Унікальність цих людей, крім цієї техніки, те, що на вироби наносився дивний, загадковий орнамент-символ, секрети якого не можуть розкрити до сих пір.
Ця щирість в роботі з глиною і давня незмінна техніка гончарства і притягує пересічного глядача і поціновувача народного мистецтва. Приємно що за роки денаціоналізації і «уравніловки» наші люди не втратили любов і повагу до традиційних ремесел, хоча деякі терміни і аспекти доводиться пояснювати і нагадувати, але для того ми і існуємо та зникати не збираємось. До речі ми гончарі-керамісти теж постійно вчимося й шукаємо забуті в історичних виріях техніки, стилі, терміни, технології.
Також приємно що цікавість до мистецтва в цілому так і до гончарства зокрема суттєво підвищилась, як у нас так і за кордоном. Люди вже починають відрізняти посуд гончарів їх стилі, форми українських виробів від низькоякісного, «литого» або так званого «кічу» (примітивний, одноразовий, чужий, дешевий, як за смаком, так і за походженням виріб). На жаль користуючись нашою складною економічною ситуацією в Україну посипалось багато цього «ширпотребу», який руйнує, спотворює смаки й уявлення про традиційний посуд. Існує також навмисне здешевлення нашої гончарської праці через тотальний завал «виробами» з пластику – головний елемент «забичення» та ще й отруєння нації. Народні ремесла і українська культура проходили і не через таке, пройдемо й через це. Якщо людина, а людина я бачу хоче то вона буде пити чисту воду чи справжнє молоко зі справжнього глиняного глека. І в побуті буде використовувати український посуд. Традиційне гончарство як і інші види народної творчості є невід’ємною частиною культурної спадщини нації – популяризація, розвиток, підтримка і як підсумок цікавість, попит і реалізація є залогом оздоровлення і як факт поваги до народних майстрів та існування нашої нації серед засилля «чужих культур».
« Крутись гончарне коло»!!!