А базарище пустіє,
Наливається імлою…
А у небі Зорі мріють
І... сміються наді мною…
Олесь Бердник

У багатьох, хто народився в час Великої Вітчизняної війни, дитинство було часто і холодним, і напівголодним.
50-ті роки. Найважча пора – початок весни. 9-ти річна Галинка нащипала на лузі щавлю, взяла наготовану мамою Мар’яною півлітрову банку сметани, і пішла продавати той нехитрий товар на базар до Острожця, що за кілька кілометрів від рідного села.
От щавель вже проданий, а сметану тільки запитують, але не беруть. Нарешті підходить чоловік років сорока, гарно вдітий, привітний – хоче купити сметану, готовий платити таку ціну – та тільки банки не має, щоб перелити – він піде додому (тут недалеко!) переллє сметану і принесе Галинці банку. Пішов, забрав сметану, не заплатив – нічого, розрахується, як принесе банку... Мама буде рада, що Галинка така працьовита й така розумниця – приносить в сім’ю гроші... Радість наповнювала дівчинку, але проходив час, і радість кудись спливала.
Вже базар розходиться. Стояти холодно. Голодна. Мряка. Вечоріє. Де ж той гарний поважний дядя? Що ж я скажу мамі? Де сметана? Де гроші? Клубок болю і тривоги підповзає до горла. Де ж дядя? Може, з ним щось сталося? Може, просто забув, де вона стоїть, заблукав, ніяк її не знайде... На базарі порожньо – стоїть лише білява Галинка, чекає... Треба йти вже додому. Обманув?!- Ні-ні! Він – не міг так з нею! Він просто її не знайшов, він заблукав...
червень 2013р. В.К.