Всем нам хочется сладкого, вкусного.
Л.Н.Толстой, «Анна Каренина», ч.7.гл.29


В той післявоєнний рік пасха була ранньою – ще навкруги лежав сніг.
Мама напече нам з братом смачних пиріжків, от тільки треба їй, Галинці, піти до магазину за цукром. Мама дала кусок тканини – сюди нехай продавець насипле цукру і сама зав’яже – тільки ж дивись - не розв’язуй вузлика!
Галинка купила цукру, йде додому. Весняне сонце всміхається Галинці, дорозі, сонним деревам, навіть цьому холодному снігу. Солодощі – це така рідкість, вона так давно не відчувала солодкого смаку. Ну що станеться, якщо вона візьме лише щіпку цукру? Так хочеться... Взяла...
За кілька хвилин з вузликом цукру переступила поріг своєї хатинки, подала мамі покупку...але, що це? Вузлик погано зав’язаний, частина цукру розсипалась... Одного погляду мами Мар’яни достатньо, щоб усвідомити всю важкість своєї провини...
Мама подала металеву кружку і алюмінієву ложку: „Йди по своїх слідах, збирай цукор по снігу!” І пішла, і збирала... Сльози затуманювали цукрову доріжку. Такий солодкий цукор, так гірко-о...
червень 2013р. В.К.