Світлій пам’яті вчителя історії Петра Васильовича Плевако присвячую.
Шкільні спогади. Скоро минає 30 років після закінчення школи.

„Вы помните, вы всё конечно помните…” – цілі уривки з поезії Сергія Єсеніна звучали часто з уст одного з улюблених вчителів, вчителя історії Петра Васильовича. Завжди охайний, в світлих костюмах, чудовий оповідач, з прекрасним почуттям гумору, делікатний до нас, учнів – таким згадується мені Петро Васильович. Нашому класу пощастило - деякий час Петро Васильович був нашим класним керівником. Було більше можливості спілкуватись з ним поза уроками. Вчитель був з нами і на колгоспному полі, і на „виховних”, на шкільних вечорах, читав нам вірші, жартував, розповів нам, як робити бездоганну „стрілочку” на брюках, прасуючи їх через газету. З таким вчителем нам почувалося спокійно й захищено.
Петро Васильович вів в нас „історію” та „право”, ми ще тоді засвоїли, що „незнання законів не звільняє від відповідальності”.
Одного разу, на шкільному новорічному вечорі працювала „новорічна пошта” - я написала записку до вчителя, де запитувала, яка кара чекає на мене, якщо я морально вбила людину? Чогось дуже хвилювалась, і навіть не вірила, що Петро Васильович відповість, але отримала від нього відповідь, ще й віршовану:

Моральное убийство - зло,
Хотя из этого не делают аврал.
За это только и всего
Получишь ты моральный криминал.
...И душевный тоже.

Ще одна яскрава згадка. Старші класи. Якийсь урок відмінили. Всі розійшлися хто куди, чекати наступного уроку. Я піднялась на третій поверх . Біля дверей кабінету історії зупинилась – вони були трохи відчинені – Петро Васильович говорив про „криваву неділю” 1905 року. Цю тему ми вже давно „пройшли”, але розповідь була такою сильною, емоційною, цікавою, розповідь мудрої людини, сильного оратора, що я, відійшовши до вікна, слухала і боялась поворухнутись, боялась, що двері закриються, що урок закінчиться. З яким жалем я почула, що прозвучав дзвінок! Але ж мені доля подарувала ще один урок Петра Васильовича!

Валентина