Спадщина. Таємниці бабусиного рушника.

Світ наш змінився зовні, але невидимі космічні закони Життя ніхто не відміняв. На часі стоїть збереження та відтворення рушникових композицій, вивчення їх семантичного наповнення та ритуального призначення.
/”Семантика українських вишитих рушників”. Юрій Мельничук, майстер народного мистецтва з вишивки, старший науковий співробітник УЦНК „Музей Івана Гончара”/


Рушник є особливим, сакральним предметом, він характерний для багатьох народів, здебільшого слов’янської, балтійської та угро-фінської груп. Знаки, символи, орнаменти рушників несуть інформацію про створення Людини та інших форм Життя. Жінки, як берегині роду, з покоління в покоління „перписували” з рушника на рушник своєрідні коди та ключі до розуміння законів Всесвіту.
Призначення вишитих рушників.
Рушник супроводжував життя українця від народження до смерті.
На чистий білий рушник або полотно, яке називали крижмо, приймали під час пологів дитину. Це символізувало чистоту новонародженої душі. Довгий прямокутний шмат тканини завжди означав дорогу, шлях, який веде людину і допомагає їй жити.
Так само в далеку путь проводжали душу, спускаючи тіло небіжчика до ями на рушниках чи полотні. Тіло небіжчика загортали в саван з чистого, вибіленого полотна, бажаючи йому подальшої світлої дороги в зоряних світах.
Рушники використовувались в різних роботах, святах, обрядах. Вони були своєрідними посередниками між Богом і Людьми.
Орнаменти на рушниках, як і на одязі, структурували навколишній простір у бажаний, комфортний для життя, створювали теплу „атмосферу дому”, захищали ауру людини.
Про беззаперечну віру в силу рушника-оберега свідчить оспівана у піснях традиція давати синові у дорогу вишиваний рушник. Мати, вишиваючи такий рушник, молилася про здоров’я, захист та щасливе повернення її дитини. Часто синові треба було зібратись в небезпечну дорогу (війна, похід та ін.) за день-два. Про красу та пишність рушника за таких обставин не могло бути й мови, краса рушника залишалася на другому плані, а на перший виступала його сакральна, ритуальна функція. Найважливіше було передусім відтворити певну символіку, орнамент, дотриматись певних правил та традицій.
Відомі „обиденні” рушники, які ткали, вишивали за одну ніч – від заходу до сходу Сонця. Їх виготовляли з нагоди багатьох проблем у родині, сільській общині, коли треба було вилікувати людину, а трави та інші методи не допомагали. Під час війни, епідемії, хвороб людей і домашніх тварин в одній хаті збиралось непарне число ткаль. За всю ніч вони не промовляли жодного слова, молились подумки, кожна була сконцентрована на роботі та проблемі, у вирішення якої кожна вкладала свою частку енергетики. Воєдино складені таким чином енергії робили цей рушник унікальним за силою впливу.
Рушники завжди висіли на покуті, святому місці, де збирається вся родина на трапезу, освячуючи її молитвою. По суті, рушники виконували роль тих-таки святих образів, і з запровадженням християнства вони не зникли, а почали співіснувати з іконами, слугуючи для них прикрасою.
Прядіння ниток, ткання полотна.
Під час прядіння ниток з конопель чи льону та їх скручуванні ниточка по всій довжині має контакт з енергетикою людини, насичуючись нею від трьох основних енергетичних меридіанів пальців (тими ж пальцями кладуть хресне знамення). Скручена спіраллю, звита у клубок-сферу, нитка сама по собі є самодостатньою і знайшла широке відображення у міфах, казках та легендах народів світу.
Після того, як напрядено ниток, до роботи береться ткач. Ця професія здавна асоціюється з Творцем, який тче канву Життя. При цьому полотно справді уособлює собою живу тканину долі, де ниточка з човника, пребігаючи поміж основою, у безперервному коливальному русі то вліво, то вправо створює дорогу. Зіткане полотно складається з безлічі хрестиків, квадратиків, віконечок, які належать до священних знаків.
Наші предки любили одягатись у біле.
Наші мами та бабусі пам’ятають, як біля річки розстеляли, поливали водою, сушили і знов поливали водою полотно. Сонце, Вода, Вітер робили полотно білим. Білий колір – колір сили, адже він містить в собі усі кольори, весь „білий світ”, це колір наших предків, які поклонялись Сонцю, саме тому вони білили свої хати ззовні і всередині і любили одягатись у біле. Біле випромінює силу, енергію. Тому в білому житлі, в білому одязі людина швидко відпочиває, відновлює сили. Йти в людне місце краще у білому вбранні, оскільки воно активно захищає.
В сорочці з домотканого полотна в спеку не жарко, а в холод не холодно. Таке полотно робить добрий масаж тіла. В сорочках із такого полотна навіть у лежачих хворих ніколи не буде пролежнів.
Підготовка полотна, голок та ниток для вишивання рушника.
Для вишивання рушника полотна по довжині брали стільки, щоб було кратне людському зростові. Так, подільські рушники найчастіше короткі – 150 – 180 см, київські, черкаські, деякі полтавські – 300- 350 см, окремі рушники сягають 450-550 см завдовжки.
Для рушника ретельно готували вишивальні нитки та голки. Як і всі металеві предмети, голки здатні притягувати та проводити енергії навколишнього простору. Вушко голки породжує вихрові потоки біоенергії, і сукупно вони створюють навколо голки сильне біополе. Голка є дуже чутливим приймачем біоенергії і здатна проводити потоки енергій, які в сотні разів перевищують кількість енергій, що проходять через сталевий дріт аналогічного розміру та якості. Ці біоенергетичні потоки спрямовуються до вістря голки, яка таким чином дуже намагнічується. До яких би предметів не торкалась голка, вона залишає там енергетичний слід. Ці властивості відомі людству здавна і покладені в основу голкотерапії та різноманітних магічних процедур. Тепер можна собі уявити енергетичну картину вишитого виробу, коли голка торкалась тканини тисячі разів. Усе, про що думала людина в цей час, молилась, співала чи повторювала побажання, заклинання, - все те залишила голка в узорі вишиття навічно. Тому один і той же орнамент, вишитий ріними людьми, має різний характер - це вловлюється більшістю на підсвідомому рівні – езотеричному, духовному.
Наші предки називали Жінку хранителькою домашнього вогнища. Це означало, що вона підтримує Вогонь Життя у своїй родині, вона є жрицею. Вона виношує дітей, і всілякі маніпуляції з енергетикою в домі належать жінці. У зв’язку із цим в неї має бути відмінне фізичне і душевне здоров’я. Через людські руки проходять важливі енергетичні інформаційні потоки та канали. Всяке рукоділля, а особливо вишивання, надзвичайно активно прочищає ці канали і дає можливість підтримувати організм у цілковитій гармонії. Є багато розповідей жінок про те, як вони вилікувались від своїх хвороб завдяки вишиванню або мають змогу підтримувати свій психічно-емоційний стан у гармонії. Просили Бога, щоб зцілив через вишивання. Але рушник, вишитий недужою людиною, вбирав у себе негативні еманації хвороби. Його не можна було тримати в домі, тим більше комусь віддавати. Такий рушник несли на цвинтар і повязували на могильному хресті. Його вже тоді не знімали, аж поки вітри, дощі, морози, сонце не знищували тканину. Негативна енергетика заземлялась з допомогою хреста.
Голки, якими вишивали, надзвичайно цінували, зберігали. Тими голками, що почали вишивати, потрібно і закінчити роботу. Нікому не варто позичати цих голок або самому використовувати їх з іншою метою. Існує повіря, що голки варто купувати в понеділок, щоб вони допомагали щасливому вишиванню. Напевне, в цьому є свій сенс, але тільки для жінок. Понеділок – день Місяця, а це планета жіноча, планета, що впливає на інтуіцію, емоції, сердечні ритми, що дуже важливо для трворчості. Для чоловіків, але напевно й для всіх, підійшов би четвер – день Перуна, Юпітера, Верховного Бога. Він може називатись у різних народів по-різному, проте є іпостассю Творця, Отця. На четвер якраз припадає пік працездатності лидини в тижні.
Найкращими для вишивання вважалися шовкові нитки, ті, що складаються з павутинок кокона шовкопряда. Наступними за цінністю є нитки вовняні. По всій Україні було поширене також вишивання лляними та конопляними нитками.
Вибілені нитки називали „біль”. Щоб отримати інші кольори, біль фарбували в барвниках рослинного походження – відварах трави, кори, плодів, коріння, насіння різних рослин. Найпоширеніші були нитки, фарбовані в корі дуба. Однак не декоративному ефекту завдячуємо поширеності цього фарбування, а давнім знанням, які були відомі нашим предкам, а також кельтам, друїдам, котрі обожнювали рослини. Дух рослини – її ефір, есенція під час фарбування проникає до нитки і передає людині через вишиття певні якості, як для фізичного тіла, так і для душі (силу, міцність, витривалість, стійкість до хвороб та ін.)
Цікавим є фарбування білі в конопляній олії. Нитки намочували в ній, а потім запікали в житньому тісті. Під впливом температури та інших чинників (процес полімеризації) олія досить добре сполучалась із рослинним волокном, і колір ниток не вигоряв. Прядиво, пофарбоване в такий спосіб, мало приємний золотисто-жовтий колір, і називалось заполоччю. Цей термін можна часто почути та прочитати в літературі, коли дається опис вишиття. Заполоч, як доморобна, одинарного скручування нитка, фарбована у конопляній олії, дала назву всім вишивальним ниткам, в т.ч і фабричним, котрі виготовляли вже з бавовни і фарбували в чорний , червоний, синій та інші кольори.
Окремо в фарбуванні стоять барвники тваринного походження, яких небагато. Це червець – у наших краях, і кошеніль – у тропіках. Личинки цих комах збирали і висушували, перетирали на порошок, який був надзвичайно дорогим. Ним фарбували нитки в насичений червоний колір. Навіть в літописних джерелах повідомляли про податок, що платили до княжого двору, в списку якого значилась „ложка червецю” ( мається на увазі фарбувального порошку).
Підготовка до вишивання рушників, його початок, етапи та закінчення.
Коли є готове полотно, нитки, голки, настає час самим підготуватися до вишивання.
Ніколи не бралися до роботи зопалу. Спочатку про це роздумували, заспокоювались, молились. Рушники весільні та, напевно, і багато інших, починали вишивати в четвер – Перунів день, щоб мати найвище покровительство, рушники та сорочки на смерть – у суботу (день Сатурна – планети, що символізує долю, карму).
Починали вишивати вранці, коли Сонце підходило вгору до зеніту, ніяк не увечері. Коли сідали коло вікна, то так, щоб до світла передом або боком, але не спиною. Далі, взявши голку із засиленою ниткою, читали молитву та побажання, залежно від того, який рушник вишивали. Збереглася така молитва: „Господи, Ти благословляєш тих, що Тебе благословляють і освячуєш тих, що на Тебе покладаються. Спаси людей твоїх і благослови насліддя Твоє, освяти Тих, що люблять красу Дому Твого; прослав їх Божественною Твоєю силою і не остав нас, що надіємось на Тебе. Бо всяке добре даяння і всякий звершений дар з висоти є, сходячи від Тебе, Отця світла, і Тобі славу, подяку і поклоніння віддаємо, Отцю, Сину і Святому Духові нині і повсякчас, і навіки вічні.”
Ці молитви, побажання спрацьовували як програма, що накладалась та вшивалась у рушник. Завжди, після перерви, перед продовженням роботи їх повторювали. Коли відкладали роботу до наступного продовження, то не залишали як-небудь полотно, а акуратно його складали. Якщо залишати зім’ятим, то і доля так поведеться, що не буде порядку. Коли закінчувалась нитка у голці, то ніколи не втикали голку саму в полотно. Треба було засилити нову нитку. І лише тоді вколоти. Роботу ніколи не клали туди, де сплять і сидять, навіть краще було покласти на землю чи на долівку. Складену акуратно роботу загортали в тканину, не залишали відкритою.
У багатьох місцевостях жінки вишивали в цілковитій тиші, спокої, таємно, щоб ніхто не бачив іхньої роботи. В літературі існує опис вечорниць, де дівчата вишивали. Можливо, таке спільне вишивання й було, проте не рушників. Бо то річ глибоко сакральна і через те інтимна. В астрологів існує правило – не показувати зоряну карту або космограму чужим людям, тому що сторонній погляд вносить небажану енергетику, що здатна вплинути на пере6іг подій. Так і вишивання рушників. А особливо весільного, на який стають наречені, вимагає цілковитого втаємничення. Виконану дівчиною роботу мають право бачити лише її рідні в хаті. Ще в дохристиянські часи існувало таїнство шлюбу. Коли на весільному рушнику благословляли батьки молодих, то в хаті в цей момент не було нікого. Рушник, простелений батьками, молода скручувала в сувій і ховала від стороннього ока. Його після обряду не прали (щоб не змити водою інформацію), а зберігали, так і складеним у сувій , у скрині. Вже по смерті діда і баби їхні нащадки могли показувати всім рушника, говорячи про їхній земний шлях. А ще онуки перешивали Родове Дерево з бабиного рушника на свій, на майбутнє весілля. Дерево було трохи інше (з точки зору енергетики), бо інша Душа його творила. Але змін у композицію рушника, його сюжет, орнамент ніхто не мав права вносити, бо всі знали, наскільки це важливо. Саме тому, завдяки традиції, яка передбачала суворі неписані правила і заборону на внесення змін, ці рушники дійшли до наших днів такими, якими вони були тисячі років тому.
Кожен кінець рушника починали вишивати знизу вгору. За таким же принципом, як виготовляли ткані рушники. Ніколи не перестрибували з одного кінця до іншого, щоб вишивати окремі елементи. Якщо не встигала наречена, то їй допомагала мати чи хрещена мати, сестра, бабуся. Тобто хтось із близьких рідних. Але все-таки годилося б бодай квіточку чи якийсь елемент вишити молодій на рушникові самотужки.
Передусім вишиття творили не заради краси, а задля сакрального наповнення, ритуального призначення. Кінці кожного рушника мають різнойменні енергетичні потенціали (це можна перевірити за допомогою біолокаційної рамки). Так само, як кожен організм, предмет у природі, один кінець рушника має значення „плюс”, а другий – „мінус”. Наприклад, людина має у ногах заземлення „-”, а голова „+”. Права сторона вважається чоловічою стороною „+”, ліва жіночою – заряд „-”.
У такому разі зрозумілим є засторога витирати руки різними кінцями одного рушника одночасно двом людям – „щоб не посваритись”. Стає зрозумілим, чому наречені для благословення повинні стояти так, щоб зліва від чоловіка стояла жінка. Отже, рушник, котрий простеляють їм під ноги, також повинен бути орієнтований відповідно. На „+” має стати наречений, на „-” наречена. На рушникові, як на єдиному шляху, вони уособлюють собою об’єднання двох полярностей, двох половинок в єдине цілісне, гармонійне, довершене. Життя існує між цими двома енергіями, їх притягальною силою, їх єдністю і протилежністю.
Як же вираховували жінки, який кінець є негативно зарядженим, а який – позитивно?
Науковці стверджують, що кінець, який вишивають першим, має знак „+”, а протилежний - „-” . Це виражається навіть у такому частому спостереженні, що перший кінець вишивають із великим бажанням, тоді як другий – навпаки.
Починаючи вишивати рушник чи інший виріб, людина уподібнюється Творцю. Спочатку йдуть думки (ідеї), розрахунки; далі готується схема вишивання, підбираються необхідні матеріали (матерія) – полотно, нитки; і лише потім настає час для матеріалізації – проявлення Ідеї в Матерії.
Традиції передбачали обов’язкове виконання вишивальницею певних правил:
- по-перше, працюючи, ніколи не випорювали „помилки”. Ті „помилки”, що ставилися на полотні, при їх „виправлянні” вносили деструкцію в енергетику рушника. Як не можна наново пережити вчорашній день, так і не варто переробляти роботу. А треба йти далі. Рушники, котрі вишивали з піснею і молитвою, з асиметрією і різними мітками, вражають нас своєю „живістю”, а ті, які технічно бездоганно виконані – нецікаві, холодні, безсердечні (вишиті тільки розумом);
- по- друге, рушники виготовляли так, що обидва боки були вишиті однаково чисто. Видимий для нашого ока бік символізує наші діяння, котрі відомі людям, а невидимий – думки та бажання. Останні для людей невидимі і часто йдуть усупереч нашим вчинкам, у яких ми хочемо здаватися людям гарними. Проте перед собою та енегією Всесвіту сховати нічого не вдасться. Невидима наша сторона повинна бути в цілковитій гармонії з видимою, тільки тоді ми можемо бути здоровими і щасливими.

На кінцях вишитого рушника робили або пришивали китиці, тороки, або мереживо, що символізували Сонце, бо присутність Радості і Світла, Божої милості робить життя кращим, а долю лагіднішою.

Інтерес до рушникової культури не згасає. До цієї теми звертаються науковці, присвячують рушникові дисертації, статті та монографії. Українські рушники, наша безцінна спадщина, є надбанням усього людства. Схожі до українських орнаменти, знаки, візерунки знаходимо по всьому світу. Ці орнаменти врівноважують, гармонізують, зцілюють, оберігають, дають силу і відчуття прекрасного, дають енергетику любові і вічності. Вони є хранителями таємниць, які ще потрібно розгадати.

За матеріалами журналу „Народне мистецтво”.


P.S. Хрестик у вишитті має такий же вигляд, як руна Gebo (Гебо).
Руна партнерства в усіх сферах життя. Має здатність об’єднувати енергію людей, щоб отримати силу, що перевищує загальну суму індивідуальних енергій.
Використання руни:
1. В любовній та сексуальній магії.
2. Для збільшення магічних сил та здібностей.
3. Для підсилення партнерських сил.
4. Для підтримки духовної та фізичної рівноваги.
Руна Gebo – це Дар. Дар самого часу, можливість приєднання до потоку часу. Це можливість спілкування з Всесвітом. Руна стихії води (можливість «заморозки», зупинки часу, «проходження» в часі). Велике таїнство. Баланс, гармонія, вільний від перепон потік енергії.