Сегодня нашла в интернете картину. И вспомнила свой старый стих, которым я хочу с вами поделиться.

На тлі років, на тлі століть
Мереживо зірок зійшлося.
Та місяць, вірний нам усім,
Ховається від сонця.

Вітер буйний розійшовся,
Та дерева гомонять.
Місяць ясний заховався,
Й сонце вийшло панувать.

Та під час такої днини
Битва розгортається.
У кольчугах груди й спини,
Буря насувається.

Гул мечів, списів, щитів,
Кров на тій сухій землі.
Воїн вже з коня злетів,
Його розум вже в імлі.

Битва довгою була,
Поле тепер чисте.
Тільки кров та ті тіла
Мужів славнозвісних.

Один воїн ще живий,
Але мучиться від болю.
Світ для нього вже чужий,
Йде у безвість він поволі.

Дме легенький вітерець,
Сонечко сіяє.
Хіба можна помирать,
Коли світ так сяє?..

2007р.
[700x405]