Іноді прокинусь і розумію,

Що життя неймовірно прекрасне.

Ніби усе я на світі зумію,

Ніби усе йде до ладу і вчасно.

Та тільки ж но встану 

Піду та й спітнуся,

Та все ще бездоганно

На невдачі не ведуся.

Поспішу на зупинку,

Не дай Боже спізнюся.

Не встихла-не вдала хвилинка...

Та на невдачі не поведуся...

А потім-не перша,не така як і треба,

Не на тих я підборах,

Не зішла з неба,

Та ще й важка в спорах...

Тож ніби натяка-

На себе подивися,

Навіщо нам така?

А й справді навіщо...

Не в тому році народилась,

Зійшла не на тій зупинці.

Не в ту одежу нарядилась,

Не гоже бути такою жінці...

То ж може й життя не таке й прекрасне

Або ж тільки то для мене

Все аби як,все не вчасно,

Тож мабудь так треба.

І де поділись крилця ранкові,

Таке воно лукаве просонья...

Сни кольорові,казки чодові,

А ночі нестерпні,а ночі безсоння...

Кого ж обманюю?Себе,

А життя неймовірно прекрасне.

Той хто повірить-його обведе,

Все буде так як не треба й не вчасно.