Пазли

У нас із нею лінії одні
Ті лінії, що в’ються на долонях
Чому ж вони так дорогі мені
Чому ж тоді від них я у полоні
 

Думки у нас із нею теж одні
І мріями доля поєднали
Чому ж вони так дорогі мені
Чому мені завжди її замало
 

Вуста у нас із нею теж одні
Тоді коли злилися в поцілунку
Чому ж вони так дорогі мені
Чому від них немає порятунку
 

У нас із нею все одне на двох
З таким коханням і життя замало
І скласти пазли так міг тільки Бог
Так скласти, щоб ніщо не роз’єднало