Внимая ужасам войны, При каждой новой жертве боя Мне жаль не друга, не жены, Мне жаль не самого героя... Увы! утешится жена, И друга лучший друг забудет; Но где-то есть душа одна — Она до гроба помнить будет! Средь лицемерных наших дел И всякой пошлости и прозы Одни я в мире подсмотрел Святые, искренние слезы — То слезы бедных матерей! Им не забыть своих детей, Погибших на кровавой ниве, Как не поднять плакучей иве Своих поникнувших ветвей...

Н. Некрасов. 1855г.

Писала калина листи з України До білих російських беріз, І падали крупні червоні краплини Чи крові її, чи то сліз. Писала вона: «Заберіть своїх хлопців, Що в гості незвано прийшли, Навіщо в чужій вони гинуть сторонці? Бої тут тривають страшні Вам брешуть нахабно, що хлопці «блукають», Їх кинули в жерло війни.. Війна – не навчання…тут дійсно вбивають, Це ж ваші брати і сини. Навчать їх стріляти в людей із гармати, Підступний віддавши наказ. Чи варто для цього синів в світ пускати, Щоб тут зупинився їх час? Ви ж хлопцям хрести одягали на шию, Вони ж тепер цілять в людей Із ними одної і мови, і віри Заради химерних ідей. Вже дехто ніколи додому не верне, Рясніють поля від могил, Живі ж – то каліки , їх доля химерна, Птахи, що позбавлені крил.» Писала калина листи, й розсилала Зі зграями чорних круків… Навколо ж калини горіло й палало, І попіл на землю летів. Хоч постріли «Градів» лякали калину Й пожежі змикались в кільце, Писала, кричала вона до загину Й була таки справжнім борцем… Поламані ребра, посічені скроні, Пошкоджені всі гілочки, І падали краплі червоно-солоні, Горіли мов церкві свічки. Бо вся ця земля не росою вмивалась, А кров’ю людською без меж, Не сонечком ніжно вона зігрівалась, А попелом після пожеж…. Писала калина листи з України У різні куточки землі: «Не спіть, поможіть. Нам стріляють у спини І знищити хочуть в Кремлі…» З війною і втратами важко змиритись, Народ взяв цей хрест і поніс… І нам до землі тій калині б вклонитись, За кожен написаний лист, За щирість її, не підкуплену совість, Що навіть в вогні не згорить… І хай ще в країні беріз спить свідомість, Та скоро весь гай зашумить!

Людмила Легостаєва