Ткацтво — один із найдавніших елементів культури українського народу.
Ручне ткацтво відоме ще з часів неоліту.
Багато знахідок свідчать про поширення та високий рівень ремесла в період трипільської культури.
Спочатку тканини виготовляли для власного вжитку.
Але вже з 9-10 століть ремесло відокремилось як промисел. З часів Давньоі Русі ткацтво поширилося по всіх наших землях.
Виготовляли тканини переважно з льону, коноплі та вовни. Майже в кожній хаті у 18-му столітті був ткацький верстат. Крім простого ткацтва та тканин з вибивним узором, виготовляли тканини з орнаментом.
Процес був тривалим і трудомістким. Сіяли льон чи коноплі. Коли льон достигав – жали і ставили в стіжки. Стіжки вистоювали чотири дні, замочували і викладали “вилежуватись”. Потім сушили, сортували, обробляли.
Спочатку волокно обтіпували тріпачкою і розмикали на лички.
Тоді вичісували щіткою. Коли сировина вилежувалась, прив’язували куделі до гребенеподібного пристрою – потаса – і пряли на веретені нитки.
Могли ще вимочувати розчином завареного борошна чи картоплі, потім сушили, збивали прагами, навивали кросна, ткали на верстаті.
Полотно вибілювали мочінням у воді.
Потім сушили на сонці та згортали в сувої. Чим більше полотняних сувоїм було у скриню – тим працьовитішою та майстернішою вважали жінку.
