Сьогодні звичайний, ні чим не захмарений день,
Витає в думках: – «постаріла у паспорті дата…»
Не чути вітань задушевних і келихів дзень*,
Але є розрада – ростуть мої любі внучата…
А мої роки, як осіння листва золота,
Щороку спадає, встеляє дорогу у Небо –
Де ноти-душевні слова огорне німота,
Не буде сердечних бажань, в них не буде потреби…
А поки ще мрії цвітуть і Осіння пора,
Завжди надихає у Бабине Літо на пісню -
Ліричну, сумну, у безсонні юрба-дорікань: -
Не встигла зробити важливе… а може не пізно? -
Іще проспівати куплети, які у душі,
Складаються в рівні рядки мелодійні і линуть,
У простір, який надихає завжди на вірші…
В коханій Вкраїнський Землі моє тіло спочине…
А щирі думки, що сплітали словесний вінок,
Зостануться дітям, онукам на пам`ять… І може –
Колись прочитають словесний і щирий та`нок,
У пору Осінню, яка для поетів ворожить*…
Дзень* - дзенькати.
Ворожить* - чаклує
© Автор вірша: Тетяна Іванова - Юртина
|
|