5 ВЕРЕСНЯ
Синхронність історії. Терор

[800x]

Слово «терор» у перекладі з латини terror — страх, жах. По суті, це законодавчо виправдані насильницькі дії з боку влади проти політичних або класових угрупувань, або всього народу з метою придушення спроб спротиву опозиції, формування відчуття жаху (генів страху).

5 вересня 1793 р. Французький національний конгрес встановив Режим Терору для захисту революції. По суті, якобінці вперше офіційно запровадили системний політичний терор.

5 вересня 1918 р. Раднарком рсфр видав декрет «Про червоний терор». «Забезпечення тилу шляхом терору» було названо «прямою необхідністю» більшовицької влади. В.Ленін узаконив терор як метод державного управління та комуністичного будівництва.

У постанові підкреслювалася потреба ізоляції «класових ворогів» у концтабори та розстрілів усіх причетних до білогвардійців осіб із публічним оголошенням про такі каральні акти. У Олександрівську (пізніше Запоріжжі) на Правому березі за часів Леніна з’явився перший концтабір для інтелігентів. Гірко визнавати, що трохи згодом з’ясувалося, що розстрільні плани червоного терору перевиконані – нікому було проектувати Дніпрогес, заводи. Тому заводи будували в США, перевозили в Запоріжжя і встановлювали. Для американських спеціалістів було спроектовано та побудовано найкращий виселок – Шостий, Соцмістечко.

«Самий человечный человек» вимагав: священиків знищити, як клас; інтелігентів брати в заручники, кожного десятого розстрілювати і додавав: чим більше, тим краще. Кобзарів прирівняли до жебраків і революційні трійки могли їх розстрілювати на місці.

За різними даними, упродовж 1918 – 1919 років червоні кати знищили понад півтора мільйона осіб.
Найстрашнішою карою для українців були три штучні голодомори:
1919 – 1921 рр. – вимордували міську інтелігенцію:
1932-1933 рр. – криваві жнива українського села;
1947 р. – контрольний постріл для українців.

Тим, хто народився у худеньких дистрофічних матерів, влаштовували покоси інтелігенції:
перший покос – 1965-го,
другий – Варфоломіївська ніч України – Різдво 1972-го.
І у кого повернеться язик запитати де наша еліта?

© Ганна Черкаська