[показать]

Вважається, що він має і магічну силу: проколотий терновим кілком упир або вурдалака чи якийсь інший представник нечисті, втрачає свою здатність чинити зло.

НАРОДНІ ПОВІР’Я

У багатьох народів терен вважали корисним і доброзичливим до людей. Вікінги, наприклад, шанували терен як рослину, наділену мудрістю і даром передбачення. Люди вважали, що терен здатний протистояти нечистій силі, не пропускаючи наговорів та зурочень на територію, яку він охороняє. Тому його кущик садили на подвір’ї або використовували як живу огорожу для захисту від негативної енергії та негативних вібрацій.

В Україні терен відомий понад дві тисячі років. Наші предки також вважали цю рослину найліпшим оберегом від нечистої сили. Існує навіть дуже цікава легенда про те, що через свою «божественність» терен не горить у вогні. А фокус у тому, що кора терну виділяє ефірні пари, які згорають, не торкаючись самої рослини. В давнину тернові зарості називали «неопалимою купиною». Вважалося, що з неї виходить Бог, щоб показати людям істину. Тому терен є символом терпіння і мук. «Через терни – до зірок» – так говорять про труднощі пройденого чи майбутнього шляху.

Завдяки колючим особливостям рослину використовували наші прабабусі як оберіг для людей і худоби від нечистої сили та хвороб, обв’язуючи ворота, двері, вікна будинку гілками тернини. Вважалося, що якщо в четвер перед Трійцею або в Юріїв день увіткнути колючі гілки терну в хліві, це допоможе вберегти худобу від лихого ока.

У древніх євреїв терен був символом занепаду й смутку, а також символом труднощів і перешкод. Вважалося, що терен разом з вовчицями були послані Богом людині як покарання за її гріхопадіння.

ЛІКУВАЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ

Як лікувальна рослина терен був відомий ще цілителям Стародавньої Греції та Риму. Археологічні розкопки свідчать, що ще в кам’яному столітті високо цінували цей невибагливий чагарник, використовуючи в лікувальних цілях усі його частини.

Давним-давно ми з татом блукали Хортицею, зупинилися в балочці, що геть заросла дикою сливою-тереном.
– Добридень, Терене, – наче до знайомого привітався татусь. А на моє здивування відповів.
За сивої давнини жив собі козак на ім’я Терен. Синьоокий відчайдух землю боронив, у походи на ворога ходив. Та якось у Криму він зустрів невеличку чорнооку дівчину Аличу, покохав її, посватався.
Батько ж Аличі на відріз відмовився віддати дочку козакові. Зойкнула від присуду дівчина, білі руки заломила, простягла їх до коханого і заклякла на місці. На тендітне деревце перетворилася Алича. Терен не зміг відійти від Аличі, й поливав, і промовляв, кохання своє виливав. А одного ранку на місці, де сидів козак, виросло деревце, яке обхопило вітами кохану, наче злилося з нею навіки. Сплелися, злилися Терен і Алича корінням і гілками – стали навік нерозлучними, З часом закохані дерева обросли діточками, які люди назвали Сливками. Дітки вийшли в люди, ростуть у городах. Віки спливають і сьогодні тільки козаки-характерники знають, що й у царстві тіней б’ється золоте серце козака Терена. Саме зарості дикої сливи вказують на наявність покладів золота у землі.
От чому наші дівчата співають:
«Цвіте терен, цвіте терен, листя опадає.
Хто в любові не знається, той горя не знає…»

http://uahistory.com

[211x71]
Людмилка56