Не до щастя мені... вашого
16-04-2003 18:57
к комментариям - к полной версии
- понравилось!
Не до щастя мені... вашого мішурного-блискучого-крикливого щастя мені ніяк не треба... моє сіреньке, але будучи моїм - воно мені найдорожче... Я його собі вкрала у долі, вирвала в останню мить з її чіпких кістлявих рук, і таке, потріпане, воно мені дороге... Ми з ним живемо тихо і дружно... Ми тішимось одне одним, ми пестимо один одного, і ми є одне у одного - ось воно, моє щастя... Ми любимо дощ і книги, ми малюємо, ми співаємо, ми зовсім трішки плачемо... Моє сіреньке щастя і я... Може, це й добре, що ми лишились удвох... Колись з нами жила любов - голубоока дівчинка, що розказувала найказковіші в світі казки... щоправда, безкрила... чи-то вже згубились її крила, чи то ще не виросли... та вмерла вона... одного разу взимку - простудилась і вмерла... І відчай з нами жив, він був приставлений до тієї дівчинки, слідував за нею повсюди... та коли вона померла, він теж десь зник... може пішов і туди за нею... Хто тільки з нами не жив... Колись, я ще юною була, їх тут купчилось один поперед одного... А сьгодні нас лиш двоє- я і моє сіреньке щастя... Моєму щастю завтра сто літ, а післязавтра воно скаже, що втомилось і хоче відпочити, ляже тихенько, сопітиме ще трохи, ворушитиметься під ковдрою та й стихне...
Моя остання музика буде веселою, як я та моє щастя...
вверх^
к полной версии
понравилось!
в evernote