Голодомор стучить у вікна та серця багатьох українців.

Але він повинен плакати у серці кожного мешканця України - і не має значення хто він єврей, українець, грек, поляк або азербайджанець.

Коли буде зрубано останнє дерево, коли буде отруєна остання річка, коли буде спіймано останнього птаха, - тільки тоді ви зрозумієте, що гроші не можна їсти…
Сидячий Бик, індіанський вождь XIX століття

Треба щоб свічка пам’яті палала не на підвіконні, а у серці!

Немає більш сумного та важливішого дня в історії України ніж День Голодомору.

Тому, що Голодомор це була війна не просто проти України, це була війна проти дітей!

[500x327]
Більшість від чотирьох мільйонів померлих в Україні це діти та підлітки до 16 років. Дитячий організм найуразливіший до нестачі харчування. Діти помирали першими … , а якщо не вмирали, то їх з’їдали. З’їдали або голодні сусіди, а іноді самі ж батьки.

Але про Голодомор зараз відкрито вже багато інформації. Зараз важлива не інформація, а важливо зробити так, щоб свічка пам’яті палала не на кожному підвіконні в Україні, а у кожному серці та в думках

Важко оцінювати діяльність Президента Ющенко, бо дуже велика відповідальність за прихід до влади Партії регіонів та Януковича лежить саме на ньому. Але те що він підняв тему Голодомору та з його ініціативи був прийнятий Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» за це йому велика подяка від українського народу.

Але і з «Днем Голодомору» в нас вийшло, як з черговим посткомуністичним святом! Поставили пам’ятники, поклали квіти, запалили свічки. Таким чином дали тим в кого болить серце за вбитих та ненароджених дітей випустити пару.

А треба було зробити так, щоб свічка пам’яті по жертвам Голодомору палала не на підвіконні, а у серці?

Як це зробити?


На один день закрити в Україні всі ресторани, кафе, продовольчі магазини та продовольчі ринки. Звичайно, за місяць попередньо повідомивши всіх громадян. Треба зробити так, щоб хоча б один день на рік, кожен громадянин України, і не має значення хто він єврей, українець або азербайджанець відчув цей день. Головне, щоб кожний хто живе на цій Землі пам’ятав, знав, шанував та відчував не тільки серцем але й шлунком, що таке Голодомор, хоча б на один день на рік. Треба виховувати та навчати не тільки дітей. Треба виховувати та навчати і дорослих громадян. Є сталий вислів - У вогні загартовується сталь. В боротьбі народжується нація. Треба додати – а у пам’яті та історії будується держава.

На початку мало хто зрозуміє нащо це робити. Ну, на що на ОДИН день, закривати всі ресторани, кафе, продовольчі магазини та ринки? Будуть казати, а як же діти, як їм один день купити молока чи снікерс? У багатьох країнах Європи та світу кожну неділю (не раз на рік, а кожну) майже всі магазини закрити у тому числі і продовольчі. В Ізраїлі більшість магазинів та ресторанів кожну суботу (не раз на рік, а кожну)закриваються. Чи здатні ми в Україні раз на рік закрити всі ці «Шоколідніци», «Макдональдси» та «КофеХаузи»? Хто пам’ятає то і у радянські часи у більшості навіть продовольчих магазинів кожна неділя (а не раз на рік) був вихідний. Тож зробити це нескладно і можливо, і важливо.

Який у цьому сенс?

У пам’яті та історії будується держава  і тому чи українець ти, чи єврей або поляк треба зробити так, щоб свічка пам’яті по жертвам Голодомору палала не на підвіконні, а у серці, навіть через шлунок.

Чому я на початку навів цитату індіанського вождя XIX століття? Тому, що він знав, що казав, бо його нація теж пережила Голодомор. Різниця тільки у тому, що їх відправили до пустелі помирати, відібравши в них землі предків, а в Україні залишили вмирати на Богом даній Землі.

І тому, щоб кожен мешканець нашої країни, зрозумів не тільки те, що «гроші не можна їсти», але й не відвідавши хоч одну суботу на рік «Якіторію» чи «Євразію». Інакше нас спіткає доля індіанців - у кращому випадку жити десь у резервації між  Іркутськом та Єврейською автономною республікою…

По матеріалам http://moyidumki.blogspot.com/2014/11/blog-post_92.html