Это цитата сообщения Писанка Оригинальное сообщение
Духовні "скрєпи" народу "снохачів".
Семья Соколовых из Тамбовской губерніи
Постъ для просвѣщєнія малороссовъ, коім сіи обычаи великороссовъ досѣле были нѣведомы
Сексуальные отношения в царской России. Снохачество и проституция
******
Ніде, здається, крім Росії,-- писав письменник Володимир Набоков,-- немає принаймні такого, щоб один вид кровозмішання набув характеру майже нормального побутового явища, діставши відповідну технічну назву--" снохацтво".
Про що говорить цей російський та американський письменник? Що означає термін " снохацтво" ( рос. "снохачество")? Зазираємо в один з російських словників:"Снохацтво--приктика в російському селі, при якій чоловік--голова великої селянської сім"ї( що живе в одній хаті) перебуває у статевих стосунках з молодшими жінками сім"ї, зазвичай з дружиною свого сина ( снохою)".
"Сільське весілля", картина В. Максимова,1875 рік.
Спостерігачі відзначали, що цей звичай був живий ще наприкінці 19 століття. А як свідчить " определение о поводах к расторжению брачного союза, освященного Церковью", ухвалене Помісним побором Російської Православної Церкви 1918 року, явище не зникло в Росії ще й тоді. У тому " Определии..." РПЦ вперше постановила, що, крім перелюбу і вступу однієї зі сторін в новий шлюб, підставою для розірвання шлюбу може бути і снохацтво.
Селяни не вважали його серйозним прапорушенням, а в деяких місцях, де снохацтво було поширене, йому взагалі не надавали особливого значення, пише у книжці" Селянська повсякденність. Традиції кінця19--початку 20 століття" доктор історичних наук, професор Тамбовського державного технічого університету Володимир Безгін( фактажем із його праці ми тут переважно і скористаємося).
Мало того, іноді про снохацтво говорили прихильно:" Невістку любить. Він із нею живе, як з дружиною, сподобалася йому!"
Причини цього явища слід шукати в особливостями селянського побуту. Одна з них--ранні шлюби. У середині 19 століття, за відомостями історика А. Звонкова, у селах Елатомського повіту Тамбовської губернії було заведено одружувати 12-13 хлопчиків з нареченими 16-17 років. Батьки, схильні до снохацтва своїх синів молодими, щоб користуватися їхньою недосвідченістю.
Інша причина снохацтва--відхожі промисли селян. " Молодий чоловік не проживе, буває, і року, як батько відправляє його на Волгу або куди-небудь на заробітки. Дружина залишається сама під слабким контролем свекрухи". З Болховського повіту Орловської губернії інформатор повідомляв:" снохацтво тут поширене тому, що чоловіки йдуть на заробітки, бачаться з дружинами тільки двічі на рік, свекор же залишається вдома і розпоряджається на свій розсуд ".
Механізм спонукання невістки до співжиття був досить простий. Користуючись відсутністю сина , свекор( відхід на промисли, армійська служба ), а іноді і в його присутності, свекор примушував сноху до статевої близькості. У хід йшли всі засоби : і вмовляння , і подарунки , і обіцянки легкої роботи. Все за приказкою:" мовчи, невістко, сарафан куплю". І, як правило, така цілеспрямована облога давала результат! Інакше доля молодої жінки ставала непосильна праця , супроводжувана лайками , причіпками, а нерідко і побоями.
Типовий приклад схиляння свекром невісток до статевої близькості наведений у кореспонденції жителя села Хрестовоздвиженські Рябінкі Болховського повіту Орловської губернії В. "Перькова: " Багатий селянин Сьомін 46 років , маючи хворобливу дружину , відіслав двох своїх синів на " шахти" , сам залишився з двома невістками . Почав він підбиватися до дружини старшого сина Григорія , а що селянські жінки дуже ласі до нарядів і мають пристрасть до спиртних напоїв, то зрозуміло, що свекор швидко зійшовся з невісткою.
Далі він почав "лабунитись" до молодшої. Довго вона не здавалася, але через утиски і завдяки подарункам згодилася. Молодша невістка, помітивши " амури" свекра зі старшою , привела свекруху до сараю під час їхнього статевого акту. Закінчилася справа тим, що голова родини купив своїй жоні синій кубовий сарафан , а невісткам подарував по хустці".
Схожу ситуацію обрання жінкою вигідною для себе життєвої стратегії описав інформатор Пошехонського повіту Ярославської губернії . Один селянин , віком 37 років, одружив сина з молодою дружиною, щоб самому зблизитися з нею , а потім відправив сина на заробітки в Петербург. Поки син був відсутній, свекор зійшовся з невісткою, народилася позашлюбна дитина, і батько врешті-решт змусив кинути сім"ю та будинок і остаточно виїхати в місто.
Звичайно, сімейні любовні колізії не завжди закінчувалися мирно. Аморальний статевий зв"язок в селянській родині деколи мав трагічний фінал. Як повідомляли " Донские обласные ведомости" за 1873 рік, дружина вбила чоловіка, викривши його в снохацтві. Селянин села Попока Подгоренської волості Козловського повіту Тамбовської губернії Филимон Волков убив свою дружину за її незаконен співжиття з його батьком.
"Свекор" В. Максимова, 1888 рік. Художник усе знав.
У селі Чисті Бочкарі Костромської губернії мати селянина Кочнєва , що мала з ним любовний зв"язок , отруїла свою невістку. . Таких новин небракує в пресі 19 століття.
Зрідка молоді жінки намагалися знайти захист від сексуальних зазіхань свекра у волосних судах, але, як правило, ті самоусувалися від розгляду таких справ. У тих випадках, коли злочинний зв"язок свекра з невісткою викоивався , винною, як правило, визнавали жінку, яку чекала жорстока розправа чоловіка.
У селянському дворі, коли пліч-о-пліч жидо кілька сімей , часом поставали хитромудрі любовні трикутники. Так, в орловському селі Коневці було " поширене співжиття між дівером( брат чоловіка) і невісткою. У деяких родинах молодші брати тому й не одружувалися , що жили зі своїми невістками". Брати не дуже сварилися з цього приводу, а оточення до такого явища ставилося поблажливо.
Як правило, співжиття свекра з невісткою спершу мало таємний характер , але часто згодом ставало відомим у селі. Це засуджувалося, вважалося гріховним , але ніколи самі односельці не доводили справу до розгляду на сільському сході чи у волосному суді. У народі дивилися на снохацтво байдуже , як на рідкісне, але не виняткове явище. Морально-релігійна оцінка снохацтва виявляє себе в такій значущій ситуації, як підняття церковного дзвону. У 1900 в Пензенській губернії в одному заштатному місті саме в такій ситуації опинилися присутні , зі слів тодішнього засновника етнографічного бюро В. Тенишева , багато знайомих йому селян , коли " майстер, який піднімав дзвін , перед самим підняттям закричав:" Ой, православні, якщо хтось, прости Господи, з вас є снохачі, то віддаліться... Бо не піде! Біди наживеш!" І ось старі--бородаті й лисі--почали помалу відходити"...
У багатьох місцевостях з них жартували . В Орловській губернії, повідомляв той же етнограф князь В. Тенишев, де нерідко невістки без конфлікту поступалися домаганням , " вже ніхто не соромиться--ні невістки зі свекрами, ні свекри з невістками, і ніті, ні ті--з наколишніми людьим, так що у молодиці питають інші жінки в хороводі або при зустрічі, чи свекор ще жодного разу свекор не приголубив її, чи вже приголубив? Не соромляться також питатися й чоловіки, як він обходиться з нею і чи часто голубить її, а також питають у неї про його тілесні здібності та вади".
Спосіб зав"язування статевих стосунків свекра з невісткою і подальший розвиток цих взаємин визначилися головно тим , чи вдома жив її чолоовік, чи був тривало відсутній, і залежали також від тієї позиції, яку займала при цьому сама невістка , її чоловік і свекруха..
Бувало, що під час відсутності чоловіка невістка, не бажаючи поступатися домаганням, зверталася по допомогу до сільського сходу. Зазвичай її просто перестерігали, а в Орловській губернії навіть умовляли, " щоб не фиркала на свекра, тому що це в них заведено здавна, не ними, а їхніми предками, а також Господь наказує слухатися батьків, не гнівити їх і коритися їхній владі та їхнім бажанням."
Однак якщо невістка скаржилася неодноразово, то, як бувало в тій же губернії, громада накладала на її гнобителя грошовий штраф( якщо не хотів платити, то знімали з нього як сплату одяг), а якщо такі заходи не допомагали, виділяли жінці будинок для житла, а свекра зобов"язували видавати їй місячне утримання. До суду доходило рідко. До того ж селяни-присяжні завжди поблажливо ставилися до снохацтва, а судді карали снохачів арештом до 20 дів або до 20 ударів різкою. Снохацтво могло зав"язуватися і при чоловікові , навіть з його відома. Відомі випадки, коли молодиця не погоджувалася на домагання свекра, скаржилася чоловікові, а свекор, дізнавшись про це, брався бити сина, примовляючи, що треба вчити свою дружину покори та слухняності . Після побоїв вже і син, бувало, умовляв її поступитися " батьківській волі --бажанням батюшки". Якщо ж кулачна розправа не вдавалася і батько не міг здолати сина, то він зазвичай відмовлявся від своїх домагань. При цьому і батько, і син намагалися сварку не розголошувати.
"Сімейний розподіл", картина Максимова, 1876 рік.
Іноді син, дізнавшись про інтимний зв"язок батька і дружини, йшов у запій або починав жити " на стороні", а то й накладав на себе руки. Але частіше до батька, що завзято опікувався його дружиною, незгодний на це син ставився грубо, зухвало, постійно затівав з ним сварки, п"яним обсипав його лайкою, а заставши зі своєю дружиною, міг почати бійку.
Бувало й так:"... в деяких родинах живуть по два брати, обидва одружені, і при цьому один брат живе з дружиною свого брата, а других-- з дружиною першого. Взувають і купують наряди всякі для своєї незаконної дружини. Дружини ж шиють сорочки своєму законному чоловікові."
"Збори на гуляння", картина В. Максимова,1869 рік.
Усе це--знову ж таки зі звітів етнографічного бюро князя В. Тенишева, чиї працівники зафіксували снохацькі традиції щонайменше у дев"ятьох губерніях: Владимирській, Вологодській, Казанській, Новгородській, Орловській, Пензенській, Псковській, Тульській, Ярославській.
Явище згадується і в судових матеріалах Архангельської, В"ятської, Пермської, Тобольської губерній , у 18--19 століттях неодноразово були зареєстровані випадки в Саратовській губернії.
Православна Росія, де " такі міцні були мораль та віра", існує тільки у фільмах і фантазіях новітніх російських імперіалістів. І за ці " духовні скрєпи" вони тепер вбивають українців.
Андрій Добромильський.
Історія+ Лютий 2016