Мы не должны плакаться, мы просто должны помнить об этом, чтобы не допустить подобного в будущем.
Не знаю, может кто-то и не знает или не понимает украинского языка, но эти стихи тронули меня до глубины души и поэтому хочу поделиться ими… не знаю, кто автор, правда…

Калина й снігурі

І голосилося Мадонні на порозі...
Боліла пишним снігурам
Калина горда на морозі -
Її скаліченим рукам голодно досі.
Як рвань - душа... Та не палай!
Порізаних судин багряних,
Як в захід сонця - небокрай...
Беззахисна дитяча рана...
Невчасно душу ти свою
На крижень холоду вдягла...
Червоні ягоди вогню
Ти краще б влітку одягла....
Болять нам руки твої лихом
Оця краса! В піснім дворі...
Та за які скажи огріхи
Туркочуть в вуха снігурі....
Калина тихі руки ломить...
Калина в усміху п’янка....
Мене і Дід Мороз не втомить
Я до морозів гомінка...
Я боса по кістках ходила,
Мій край у голоді конав.
І блякнув цвіт відчаєм білим,
Чужинцям в ноги опадав.....
Стогнала дико Україна....
Народ, мов в зашморзі заглух....
Я вже тоді була калина...
Та волі зберігала дух...
Я б в літо ніженьки озула....
Та ця зима... Забракло слів.....
Якби ж мене іще не було,
Хто б вам грудинки зчервонив?
І серця ягід поклювати...
Дозволив, наче дитинятам..

[330x220]