Ні, мамо, не можна нелюба любить:
Нещасная доля із нелюбом жить.
Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовляти!
Хай лучче я буду весь вік дівувати!"

"Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?
Мені в домовину лягати пора.
Як очі закрию, що буде з тобою?
Останешся, доню, одна сиротою!"

А в світі якеє життя сироті?
І горе, і нужду терпітимеш ти.
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу.
Стогнать під землею, як горлиця стану".

"О мамо, голубко, не плач, не ридай,
Готуй рушники і хустки вишивай.
Нехай за нелюбом я щастя утрачу;
Ти будеш весела, одна я заплачу!"

Ген там, на могилі, хрест божий стоїть.
Під ним рано й вечір матуся квилить:
"О боже мій милий! Що я наробила!
Дочку, як схотіла, із світу згубила!

Євген Гребінка

Джерело: Струни серця. Українські народні пісні про кохання. Київ, Держлітвидав, 1969.