І така вона вже прегарна, наша ненька! Така вже повна та сильна! Таке сонце в неі, навіжене! Воно ж як вийде, як станцює нам всім, і неначе Либідь повстала, і знову своєю силою та красою майнула. А земля! Яка земля в неї! Кожна її жменька- цілувати! Цілувати і радіти! Кожна травинка жива, пахне, майне у повітря своїми пасмами! Вона дивіться на тебе своїм зеленим личком, чи не остання, бо зима вже дуже близько, і каже: я є! Я Є! Так ось якщо навіть і вона , така малесенька та вже сильна, напоїна нашим повітрям може кричати, може бути на цій вистаржданій землі, то чому ж ми, люде! Чому ж ми сидимо і дивимось як гине все ,що нам важливо? Все, за що боролися наші предки? Як загнивають всі починання дітей наших бо тільки гроші все вирішують! Як всі квіточки наші талановиті ідуть звідси як найдалі аби тільки розквітнути у всю силу та не тут, не в Україні! Хіба влаштовують це кожного з Вас? Люде! Та що ж з вами! Озирніться! Ви помираєте! Ви виживаєте а не живете! І чому усюди крім України трава зеленіша- коли он вона, яка гарна, майже остання росте не боячись зими у чистому полі, і смілива і сильна, хоч і одна , остання! В вас же, люде, цілий ліс у кожному а не одна травинка у полі, і вас же таких мільйони! І сонце з вами, і земля з вами, і земля кричить- благає щоб ви обернулися до неї, відірвалися від комп'ютерів та телевізорів і глянули на рідну неньку, і праведним гнівом звернулися до тих, хто нашу землю розтинає, і такою силою вдарити, щоб аж Либідь на своїх небесах почула Вас, адже ви Українці! Ви сила і квітка! Заради дітей, заради одне одного, годі скаржитися, і в нашій країні трава зелена, тільки в нашій країні ще й земля силенна, тож борімося за неї, бо з нами сила і правда і воля.