є одна дурацька пісенька в якій звучать наступні рядки "мне просто нужен ты"...
оскільки я не являюся ярим прихильником "попси", то не гарантую, шо правильно зацитувала, але ці слова постійно крутяться в моїй голові, скажу відверто - це дратує
а ше подразнює дивний і неприємний для мене загальний стан: відчувати постійну потребу в людині. не сперичаюся, це здорово, можливо, навіть необхідно, але якось по дурному...
хочеться щодня бачити, просто побачити і все, але коли побачиш, то вже не в силі відчепитись і починається біганина по офісу, курілка, шоб десь ненароком, та й пересіктись, смішно до чортиків, але насправді так воно і є. звичайно ж про роботу можна спокійнісінько забути, а коли не бачиш людини, то постійно чекаєш, шо ось зараз вже точно зайде в офіс і я точно зустрінусь і починається вигадування приводів, аби зайти в кімнату

хочу просто бачити, хоча ні, не прсто, хочу спілкуватись і дивитись у вічі, хочу чути голос і глузливе ставлення до банальних речей і зашореності
хочу зрозуміти дивне, дещо незвичне, сприйняття життя і оточуючиш
хочу нарешті торкнутись руки

цікаво чим людина переймається і що подобається, що читає і яку музику слухає
що полюбляє їсти, які фільми дивиться і про що думає, коли сумує

зрештою, хочу просто помовчати, справді помовчати. але знати що зараз не підведеться і не піде, що не почне розриватись нестерпний мобільник і бути певною, шо мовчанка триватиме довго, чомусь хочу помовчати, певна шо в той момент зрозумію людину набагато глибше, ніж за усілякими балачками, адже зможу спостерігти: як змінюється вираз обличчя, коли погляд падає на різних людей, на речі, на рухи; зможу простежити як міняться очі, коли сумуватиме чи про щось почне згадувати...
а доводиться шукати дурацькі приводи щось запитати і якось відреагувати на репліку, причому зовсім не так, як думаю насправді...

хочу зрозуміти душу їжачка