Моїй зоряноокій дружині.

Подих лісу струмує із логу
На зустріч
з промінням
зірок
Як дитина , що стала на ноги
І до матері
робить
крок.

До подібного тяга одвічна,
То усього
життя
джерело,
Небо наче додому нас кличе;
Так все буде,
є,
і було.

Всі ми - діти зіркового пилу.
Порожнечі
та сонця
шлюб
Нам дає нашу думку і силу,
Волю серця
та слово
з губ.

Ти зірниці рожевої донька,
Через всесвіт
кличу
тебе,
І кохання шовковина тонка
Крізь зірки-
намистинки
пливе.


Поцілунки мої нехай будуть
Тобі
торканням
зорі.
Ми безсмертні удвох, моя люба.
Ми -- кохання
зірок
і Землі.
Стихотворение Данильченко В. А.

А вот перевод на русский В. Васильева известного российского писателя-фантаста

Манят леса ночные дороги
К слабым отблескам звездных шпаг.
Так малыш, поднимаясь на ноги
К маме первый свой делает шаг

И в надежде с источником слиться
Отправляется капля в полет.
Всё уж было... И всё повторится.
Снова небо домой нас зовет.

Все мы странники в звездной пыли,
Дети солнца и пустоты.
Звезды дарят нам мысли и силы,
И надежду, и смех, и мечты.

Не разлучит нас время с тобою,
Заряницы любимая дочь.
Невесомой своей кисеею
Нас связала любовь в эту ночь.

Поцелуем галактик пусть будут
Мои губы на милых устах
Всё уходит... Но нас не забудут
Мы ведь звездной любви вечный прах.


Но в оригинале мне больше нравится.