варто навчитись собі пробачати помилки минулого.... отак відпускати їх разом з водою, разом з часом, що біжить, разом з снігом, що тане....
не варто картати себе і думати, що все було б інакше.... було б...але чи на краще воно....
інколи чекання, то таки єдине що у нас є...чекання і отаке прозаїчне "надобраніч" в нікуди, тим, кого любимо....
і ще.... на майбутнє...бережись душевно порожніх людей...то непосильний тягар....і в більшості невиправний....пустота всепоглинаюча, не варто надіятись, що її можливо заповнити....

Ответ на комментарий ФАКтично_Янгол # це чекання... у мене воно має якусь нереальну, фантастичну основу. я знаю, що цього ніколи не відбудеться, але продовжую чекати... тим самим породжуючи в своєму "атеїстичному серці" хоч якусь віру)
дякую за пораду, щодо пустих людей. то й справді так. просто я прожила достатньо невеликий проміжок часу, щоб це самостійно усвідомити. ну нічо... на власних помилках навчаюсь жить)

Ответ на комментарий просто_Будда # таки так....тільки власні помилки нас вчать...тільки набиті на своїй голові шишки можуть боліти...
знаю по собі, скільки б разів інші не "відкривали" очі на якусь людину і ситуацію, допоки я сама того не усвідомлю, допоки сама не "обпечусь" на певній людині, до тих пір не зроблю СВОЇХ висновків....
а усвідомлення не залежить від прожитих років....можна прожити все життя, і так і нічого не навчитись, так і нічого не усвідомити.... усвідомлення залежить від вміння пропускати цей світ через тонку матерію власної душі і через вміння робити з цього висновки на майбутнє....
я ото цьому ще і досі вчусь....і досі шишки набиваю.... хоч і обіцяю собі щоразу, що буду на наступній раз більш розсудливішою....