Настроение сейчас - заповільнена гіперактивність

Не знаю чого мені зараз найбільше хочеться. думки, немов сніжинки... варто тільки зловити якусь, як вона одразу тане в гарячих долонях. Найбільше бентежать думки про тебе. Вони і створюють цю віхолу в моїй голові. Досі не знаю як розцінювати наше розставання. Чи як рокову помилку, чи як перший життєвий урок. цікаво, чи кохала я колись тебе.... та що за питання! звісно кохала! але якось не так... це кохання більше нагадувало звичку. Звичка до тебе, до твоєї уваги, приємностей.... зрештою до твого кохання. через рік зустрічань, хоча ні, не так... через рік СТОСУНКІВ ти заявив "давай залишимось друзями". Напевно я ніколи не забуду свій істеричний сміх і твій винуватий погляд. Звісно, що я це сприйняла як прикол, бо знала чим закінчуються наші розставання, які в основному провокувала я. День, два, три... ну нехай тиждень!... і ми знову з пристрастю обнімаємось, п'ємо гарячі сльози один одного, торкаємось гарячим губами вологих очей і спокутуємо один перед одним вину... словами, руками, посмішками. Я вже звикла до таких наших придуркуватих розставань. Знаєш, вони мені навіть подобались) Адже потім стосунки набували нової сили, нового змісту. Але не цього разу. А я як дурна чекала твоїх дзвінків з криками, накшталт "я без тебе не можу! вибач!". Марно чекала) хах... точно дурна) Ти сказав, що розлюбив. Я не вірила. не вірила!!! Не можна розлюбити отак просто, отак за тиждень, два. Варіант, що в тебе інша я відкинула одразу. Занадто добре я тебе знала, знала, що ти б одразу розповів про зраду. Я шукала причини в собі, обіцяла, що я виправлюсь, тіпа "коханий, ти чого, все ж АКЄЙ!". Ти сказав, що вже пізно і від мене нічого не залежить. ну і пофіг! я ж горда! як це так - мене кинули??? Пхахх... маячня) Як же змінився мій світогляд, коли я зрозуміла, що моя гордість зібрала речі і попиздячила у відпустку. Іншими словами... я принижувалась, як ніколи! І це мене навіть не хвилювало. Яка там гордість, якщо я можу втратити тебе! За цей час ти встиг стати невід'ємною частиною мене. Я довіряла тобі, як собі. Знаючи мою недовіру до цього мінливого світу, лише ти розумів, що означає моя довіра. Тупо було розуміти, що я вже нафіг тобі не потрібна) і це після всього....! ай... це можна розповідати вічно. Пройшло вже 3 місяці. 3 місяці, як існуєм просто Я і просто Ти. ніяких ми. Вже звикла. Інколи забуваю думати про тебе. Так само, як можу забути поїсти) Не спілкуємось. Лише інколи обмінюємось матюками і взаємними "ненавиджу" під час моїх п*яних дзвінків. Ну то так... наслідки) Саме дивне, що коли я задаю собі питання "чи хотіла б я знову бути з тобою", то бачу лише чітке "НІ!. Значить це виліковне)

Обездолено, обезболено...
І кохати тебе недозволено.
Серце вирвано, руки зв'язано,
А вмирати - протипоказано.

Назавжди самотою зурочено,
Панахиду живій приурочено.
Та душа моя загартована.
Я - ВРЯТОВАНА!!!
(Софія Стасюк)