Якось пообіцяла собі, що більше ніколи НЕ ЗАПЛАЧУ!!! «Ніхто не вартий твоїх сліз, а той хто вартий ніколи не змусить тебе плакати». Але у тому то і справа, що реву я не тому що він зробив мені боляче. Можливо я надто емоційна, а можливо сама винна. І це сльози жалю. Жалю про те, що можна було щось зробити, а я нічого не зробила. Я про це ніколи не дізнаюсь і це найбільше картає моє серце!

Так довго трималась. І навіть навчилась відволікатись від думок про нього. Видалила майже все, що хоч якось його стосується. І кого я обманюю?! Повністю видалити із свого життя не можу – НЕ ХОЧУ! Може і дійсно з часом я про нього забуду. Сама не подзвоню! А він… – теж!!! Ось так і йдуть люди із нашого життя. Чому так важко перегорнути сторінку, якщо він навіть і запису у своєму житті про мене не зробив?! Я так старалась, я так хотіла… Я ще не раз буду думати про нього із сльозами на очах. Чомусь так буває важко на серці, а я ж вже майже переконала себе, що і не кохала його. Просто мені хотілось чиєїсь уваги та турботи. Не кохала? Правда ж?!?! Я буду плакати ще не одноразово, але про це НІХТО НІКОЛИ НЕ ДІЗНАЄТЬСЯ! Я докладу усіх зусиль. Я швидко вчусь, але у «амурних справах» чомусь я неук.

Напевно, важко буде забути людину, якщо весь час перед очима мій йому подарунок на його день народження. Х-м! Він навіть його не зволив забрати. Не хотів його, то викинь. Але так, щоб я не знала, що тобі байдуже. Така дрібничка, але яскравий приклад його ставлення до мене – байдужість.

Я й так нікому не довіряю, а тепер точно НЕ ПОВІРЮ!!! Я здаюсь людям наївною, але це лише у якихось дрібницях. Відкритись комусь? Я НІКОМУ-НІКОМУ не зможу. Відкрилась одному і тепер так шкодую. Не у тому значенні, що він використав це якось проти мене, чи зрадив мене. Просто… я стала вразлива, я розслабилась, а такого не можна собі дозволяти. Потім буде дуже боляче.