Тиждень почався "ШИКАРНО"!
Не встигла приїхати на роботу, як ще по дорозі мене вже встигли приголомшити. Звісно, навіщо бігати до знемагання і щось робити, якщо можна дочекатись поки вийду я і все зроблю. Куди ж я дінусь?!?! Хоча можливо так і краще! Зате була сьогодні вдома вже о 16.00, замість звичних 19.00. І навіть ніхто і дзвонив. КЛАС!!!
Хотіла бути сьогодні холодною. Ніяких там більше привітних посмішок та милих розмов із співробітниками! Все вирішила, та не вдалось. НАЖАЛЬ! Зайшла в автобус вся така серйозна, строга! Навіть трохи похмура. Лише один його погляд… і розтаяла! Ну навіщо?! Чому не можу взяти себе в руки?! Приїхали і завертілась, як білка в колесі. Робота! Робота! Робота!
«- Нормально?! Ти зі мною навіть не вітаєшся?!
- Я сегодня такой занятой! Что капець!»
Капець!!! А я ніби вільна?! Дивно, але… боляче від цих слів сьогодні чомусь не було!
Але розтаяла, як цукерка! Моя Білочка! І нехай він не мій! Але він моя Білочка!..
А, що якщо вести себе з усіма, як завжди?! А з ним просто бути прохолодною?! Я знаю – йому байдуже. Він не помічає моєї відсутності, чи мого ставлення до нього. Але, може мені так буде легше?! Потрохи відвикати?! Він скоро переведеться на іншу роботу і я його ніколи більше не побачу. Він мені не подзвонить, а без вагомого приводу я не можу. Що ж це за привід: «Я скучила за тобою. Просто хотіла почути твій голос!». Отак ми і втрачаємо зв'язок один з одним.