 [показать] |
||
Коли я почула про подорожі Діани та її маленької дочки Маґдалени Латинською Америкою, зразу захотілося запросити їх до на в СМ і почути історіїї. Сьогодні я радію - Діана поділилася своїми враженнями, розповіла про подорожі світом і з задоволенням погодилася вести свій щоденник в "Світ Мам" - будемо читати про всі подорожі! Приймаємо до нашої компаніїї!!!
Мені дуже цікава історія ваших подорожей по різних країнах з маленькою дитиною! Скільки було доньці, коли ви вирушили?
Перша подорож моєї доньки Маґдалени була у її 9 місяців. Посеред морозної зими ми відправилися на Синайський півострів, де місяць жили з бедуїнами в будиночку з пальмового листя на узбережжі Червоного моря. З того часу, за три роки свого життя вона побувала в 16-ти країнах.
Подорож двома Американськими континентами планувалася, як завершення проекту «Із Табуретом до Океанів» - останній табурет потрібно було віднести на «останній» Тихий океан (до мису Горн).
Шість років тому майбутній тато Маґдалени і мій чоловік – Леонід Кантер, почав втілювати свою мрію у життя разом з друзями-однодумцями, розносячи табуретки зі своєї київської кухні до світових океанів.
З третього океану - Північно-Льодовитого - ми привезли в животику Маґдалену. Не брати її з собою в наступну мандрівку навіть думки не виникало. Ми вирішили тільки дочекатися часу, коли вона зможе самостійно ходити в туалет, як би не смішно це звучало.
Їй було два роки, коли ми перелетіли на Американський континент і з головою ринулися в пригоди автостопу Латинською Америкою.
Дорогою я з нею реалізовувала свій власний проект «Казки народів світу». Суть якого полягала в пошуку казкарів і казок в країнах, які потрапляли. Ми відзняли короткі фільми для дітей за участі казкарів і Маґдалени та записали купу казок країв ацтеків, майя, кечуа…
В пошуках матеріалу я пізнала також цікавий дитячий світ Латинської Америки: ми відвідували різні школи, дитсадки, заняття, майданчики, дитячі свята.
Маґдалена опанувала іспанську, трохи англійську і навіть навчилася рахувати, дякувати і вітатися мовою індіанців Куна Яла. В цій мандрівці вона отримала купу важливих, як на мене, навичок.
Але головне, що я мала на меті, щоб вона винесла з цієї подорожі - це усвідомлення, що світ – це не коло: дитсадок-дім-дитсадок (майданчик і т.п.), а що світ безмежний, різноманітний і повний можливостей.
В яких країнах ви побували і які з них найбільш запамяталися?
Я побувала трохи більш, ніж в двадцяти країнах. Для мого віку не так багато. Трирічна Маґда – в 16-ти. Для її віку – це ого-го: США, Мексика, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа, Коста-Ріка, Панама, Колумбія, Еквадор, Перу, Болівія, Аргентина, Ізраїль, Єгипет, Росія, Білорусь.
З останньої мандрівки найбільше, мабуть, запам’яталася – Аргентина. Там я прожила чотири місяця, ця країна була останньою на шляху подорожі, там народилася моя друга донька.
Яким був ваш побут в таких мандрівках? Саме побутові питання часто турбують матусь перед далекими подорожами з дітьми.
Побут зводиться до мінімуму. Дуже гарна практика і для мам, і для дітей. Ніяких гір одягу, іграшок і дитячих речей.
Одяг: один на спеку і один на прохолоду, взуття теж одна пара. Коли зношується – викидається і купується нове. Найпотрібніша іграшка – блокнот і олівець, малювати, вчити букви і писати, поки їдеш в транспорті.
Дорогою Маґді постійно дарували цяцьки чи я купувала. Вона гралася ними там, де подарували, а потім ми передаровувала іншим дітям. Возити з собою їх було неможливо, інакше б за рік подорожі назбиралося кілька рюкзаків виключно з іграшками. До того ж постійне роздаровування виховує неприв’язуваність до предметів. Нещодавно Маґдалена вразила мою подругу, коли з власної ініціативи подарувала її донці з двох однаково красивих коробок фломастерів більшу.
Всілякі гігієнічні процедури такі, як і всюди. Всюди є туалети чи травичка, крани чи вода з криниці, тому тут особливих проблем не виникає. Оскільки Маґдалена маленька, то щоб помитися їй достатньо було будь-де відерця водички, в той час, як нам дорослим потрібно було щоразу шукати спеціалізовані місця. Хоч це село в Україні, хоч в Гватемалі, якщо ви попросите помити дитину, бо кілька днів в дорозі, вам ніколи не відмовлять.
Спати Маґда теж звикла в будь-яких умовах. Кожен будинок, чи готель, чи намет, де б ми не зупинялися, називала «домом», якщо ми там ночуємо.
Як донька сприймала ваші подорожі?
Складно відповісти на це запитання. Це як розказати «Як вона сприймає своє життя». Дитина адаптується до ВСЬОГО. Який спосіб життя ви їй запропонуєте, такий їй сподобається. Запропонуєте, мажорний будинок в Лос-Анджелесі з басейном і кімнатою, заваленою пластиковими іграшками – дитина буде рада, а запропонуєте пальмовий будиночок на островах з гамаком, замість ліжка і мушлями на пляжі у вигляді цяцьок– їй це теж сподобається.
Особливий кайф подорожі в тому, що можна спробувати і те, і інше. З досвіду моєї доньки, можу сказати, що варіант пальмового будиночка їй більше сподобався. Абсолютно серйозно вона хотіла залишитися жити на островах з індіанцями Куна Яла, «без мами, без тата».
Не було у вас проблем з дитячим харчуванням?
В тропічних країнах воно ідеальне – купа фруктів просто на деревах (пальмах) або дешевих базарах. В «цивілізованих» країнах, типу Штатів – жахливе. Або їж «Єшки» - самі консерванти, або плати гігантські суми за «органічну» їжу. Саме через це не раджу їхати з дітьми ні в Штати, ні в Канаду, ні в Європу, якщо у вас немає кількох зайвих тисяч доларів.
Важливо ще не призвичаювати дитину до якихось конкретних продуктів. Діти за природою гурмани: вони готові пробувати все нове і їх організм готовий адаптуватися до нових продуктів.
Що гречка, що папайя бувають для маленької дитини вперше. І якщо ви вважаєте, що ваша дитина п’є лише яблучний сік і жити без нього не може, то це лише тому, що колись ви помітили, що він їй подобається і купили його сто разів, не давши спробувати всі інші.
Адаптаційні можливості дитячого організму мене вражали не раз. Коли я через півроку подорожі Латинською Америкою страждала за чорним хлібом і яблуками, моя дворічна донька з насолодою їла кукурудзяні тортійї і манго. Коли у мене і чоловіка крутило животи і навіть трохи морозило після дегустації лангустів, Маґда почувала себе прекрасно. Навіть перша спроба справжнього мексиканського чілі, що викликала півгодинний плач не відбила у неї бажання пробувати нове.
З’явилася певна традиція: щоразу, коли ми зустрічали невідомий продукт чи-то дивний фрукт, чи сир, чи якесь незнане зерно, ми завжди брали трошки, щоб спробувати. Звісно, це не стосується тих дітей, у яких специфічна дієта через хвороби чи алергії.
Що цікавого ви спостерігали в різних країнах у ставленні до дітей, до вагітних? як виховують малечу в різних країнах?
В Штатах бачила восьмилітніх школярів в колясках – дітвора там вулицями не ганяє. Спеціалізовані майданчики. Ні кроку в бік. І постійне: «Бі найс!» (Будь хорошим). Все має бути стримано і контрольовано. Кілька разів поліцейський робив мені зауваження, що Маґда відійшла надто далеко від мене і погрожував якоюсь службою. Мої міркування, що дитина повинна мати власний простір, свободу, якщо їй хочеться, його не цікавило: «Тримайте її за руку, біля себе», розмова коротка.
В Латинській Америці дітей дуже люблять. Точніше, обожнюють. Спершу я думала, що це до Маґди така увага, бо вона «біла», але потім помітила, що до дітей просто на вулицях часто звертаються незнайомі дорослі, щоб посюсюкати чи потріпати за маківку: «Ой, який ти гарненький».
Дітей там багато всюди і ніхто не дратується від їх присутності чи й крику, як це часто буває у нас. Немає цих дивних забобон: не показувати дитину до якогось там місяця, говорити замість гарне, «тьху, яке погане».
Одна моя знайома в Аргентині розповідала, що коли була вагітна, то якийсь чоловік на вулиці, впав перед нею на коліна і став сипати їй компліментами. До мене теж часто незнайомі люди могли підійти і погладити по животу, сказавши щось приємне. У мене це викликало нерозуміння, поки не звикла, що там так.
Чи плануєте ви нові мандрівки?
Звісно. На Землі шість материків. Ми побували лише на трьох. Попереду купа невідомих країн і місць. Як же можна не познайомитися з планетою на якій народився.