Спинити думку неможливо,
Нема такої сили.
Вона сама летить жахливо
Спочатку й до могили.
Як бути, коли на краю,
Не знаючи покою
Перед безоднею стою,
Кляну я свою долю.
Чому летять пусті думки,
Як вітер свище в полі?
Чому пишу сумні рядки?
Бо ж часу є доволі.
А думка простір розсікає,
Ховається у небесах
І наздогнати сил немає,
Залишився один лиш страх.
Та ти не бійся, озирнись-
Є від негоди ліки,
То ж, краще, з ранку посміхнись
І розійдуться ріки.