Настроение сейчас - предштормовое

Вегетативне розмноження — це збільшення кількості особин рослин внаслідок їх розвитку з вегетативних органів. Воно дуже поширене в дикорослих рослин.

Розмноження підземними пагонами характерне для багатьох рослин. У клітинах підземних пагонів на зиму відкладається їм мис поживних речовин: у бульбах нагромаджуються запаси крохмалю, у цибулинах і кореневищах відкладається багато цукру. Навесні з бруньок підземних пагонів виростають надземні пагони. Багато таких надземних пагонів відокремлюються від материнської рослини й стають самостійними рослинами.

Бур’ян пирій розмножується кореневищами. Позбутися пирію дуже важко. Його міцні кореневища пронизують грунт, переплітаючись із коренями культурних рослин, що дуже утруднює прополювання. Через кілька днів після прополювання на грядці з’являються нові пагони з бруньок на шматочках кореневищ.

Щоб знищити пирій, треба ретельно вибрати з грунту всі його кореневища.

Деякі рослини розмножуються цибулинами. Одна цибулина часнику, тюльпана або нарциса може утворити кілька малень­ких цмбулинок-діток.

Рослини часто розмножуються надземними пагонами. Наприклад, від однієї материнської рослини лісових суниць улітку відростає кілька повзучих пагонів — вусів, у вузлах яких розвиваю­ться вертикальні пагони й додаткові корені

Тополя і верба можуть розмножуватись укоріненням надзем­них пагонів. Зламає вітер невелику гілочку, занесе на вологий грунт та ще й притисне її чим-небудь до землі — і от вона вже вкоренилась, почало рости деревце.

Спостерігаючи за вкоріненням пагонів і стебел у природі, людина почала розмножувати багато рослин шматочками паго­нів — стебловими живцями і відсадками.

Відомо багато способів вегетативного розмноження культур­них рослин. Ось головні з них: розмноження живцями, відсад­ками, бульбами, цибулинами і діленням кореневищ.

Розмноження живцями широко використовують у садівництві й квітництві. Живці можуть бути стебловими, листковими, коре­невими. Стебловими живцями (пагонами) розмножують багато кімнатних рослин: традесканцію, бегонію, троянди, пеларгонію, бальзамін та ін.

Наріжте стеблових живців цих рослин з 3 — 4 листками. Два нижніх листки зріжте. Живці посадіть похило в зволожений крупний пісок, насипаний на добрий, поживний грунт. Щоб зменшити випаровування води листками, накрийте живці скля­ною банкою.

Через 2— 3 тижні на нижніх частинах живців виростуть до­даткові корені.

Стебловими живцями розмножують смородину, тополю, вербу та деякі інші дерева і кущі. Для цього навесні, до розпускання бруньок, однорічні здерев’янілі живці завдовжки 25—ЗО см са­дять, у добре підготовлений грунт.

До осені на живцях виростуть додаткові корені. Тоді живці викопують і висаджують на постійному місці.

Стебловими живцями розмножують також багаторічні флокси та деякі інші декоративні рослини.

Відсадками рослини розмножують по-різному. Найпростіше пі мути навесні молодий пагін так, щоб його середня частина доторкалася до землі, а верхівка була спрямована вгору. На мішеній частині пагона під брунькою треба надрізати кору; І місці надрізу пришпилити пагін до грунту й підгорнути вологою землею; верхівку пагона підв’язати до палиці, увіткнутої в землю.

До осені в місці надрізу утворяться додаткові корені. Тоді пагін треба відрізати від куща і посадити на постійне місце. Відсадками розмножують смородину, агрус та інші рослини.

Швидко розмножують рослини і бульбами. Навесні посадять у грунт бульби картоплі, а восени з кожної рослини, що виросла з бульби, збирають десятки нових бульб. Як правило, для висаджування вибирають цілі бульби середнього розміру масою близько 80 г.

Коли бульб недостатньо, цінні сорти картоплі можна розмножувати вічками-бруньками, паростками і верхівками — це також вегетативне розмноження пагонами.

Розмножуючи картоплю вічками, треба вирізати бруньки з невеликими шматочками м’якоті бульби і висадити в ящик з родю­чим грунтом або в парник. З посаджених бруньок розвинуться паростки, в нижній частині яких відростуть додаткові корені. Таку розсаду можна висаджувати на полі.

Для розмноження паростками бульби спочатку пророщують на світлі. Утворені паростки обламують. Довгі розрізують па кілька частин — живців — так, щоб на кожному з них булл брунька, а потім висаджують у ящики або парники. Коли живці вкоріняться, їх пересаджують на постійне місце. Іноді картоплю розмножують верхівками, тобто верхніми частинами бульб, де є бруньки.,

Плодові дерева звичайно розмножують щепленням. Для цього бруньку-вічко або живець культурної рослини зрощують із стеб­лом дички. Роблять це для того, щоб використати кореневу систему дички, якій властиві велика сила, невибагливість до грунту, морозостійкість та інші якості, яких немає в прищеплюваної культурної рослини. Дичка — молода рослина, вирощена з насіння плодового дерева. Вічко або живець культурної рослини, взятої для щеплення, називають прищепою, а дичку, до якої щеплять,— підщепою.

Для щеплення брунькою з культурного плодового дерева зрі­зують однорічний пагін. На ньому відрізують листкові пластинки, ні лишаючи тільки черешки. Біля основи стовбурця дички-підщепи гострим ножем роблять надріз кори у вигляді букви Т. Повертаючи лезо ножа в надрізі, відокремлюють кору дички від деревини. Потім з пагона культурного сорту зрізують добре розвинуту бруньку з тонким шаром деревини завдовжки 2 — 2,5 см і вставляють її під кору дички в надріз. Місце щеплення туго обв’язують ликом так, щоб сама брунька лишалась вільною під обв’язки.

Коли щеплення зроблено правильно, через 2—3 тижні підщепа зростеться з прищепою. Навесні наступного року з прищепленої бруньки розвивається пагін. Після цього стебло дички треба зрізати вище від місця щеплення. Минуть два-три роки, і при­щеплений пагін перетвориться в деревце культурного сорту, яке можна посадити в саду.

 

Існують три основні способи вегетативного розмноження в природних умовах:

·       розмноження пагонами;

·       розмноження бульбами й цибулинами;

·       відособлення частин материнського організму.

Вегетативне розмноження рослин має величезне біологічне значення.

Здатність покритонасінних до інтенсивного вегетативного розмноження відіграла немалу роль у їх успішній конкуренції з голонасінними. У багатьох випадках вегетативне розмноження стало єдино можливою формою репродукції, яка забезпечує розселення виду й збереження генофонду.

Між розвитком спеціалізованих органів вегетативного й статевого розмноження спостерігається ряд аналогій. І ті й інші утворюються в результаті індукції, яка сприймається листками і передається з допомогою хімічних стимулів відповідним частинам рослин. Після диференціації та росту в обох випадках наступає етапдозрівання. Морфологічно як квіти, так і бульби та цибулини є видозміненими пагонами.

При утворенні бульб і цибулин, як і при цвітінні, вегетативний ріст пригнічується. Усі головні етапи фотоперіодичної реакції при утворенні органів вегетативного розмноження також близькі до фотоперіодичних реакцій квітучих рослин.

Розмноження живцями, щепленням та відсадками найчастіше застосовуються у рослинництві.

Відсадками. Шляхом пригинання нижніх галузок і присипання їх землею. Укорінений пагін морфологічно не відрізняється від інших.

Живцями. Використовують зимові безлисті та літні з листками живці, зелені листки (бегонія). Зимові живці беруть з однорічних, дво-, трирічних гілок. Найбільш придатні молодші, однорічні живці після листопаду 30 см завдовжки. Зелені живці зрізають тоді, коли в стеблі відбувається приріст і вони остаточно не здерев'яніли. На поверхні зрізу утворюється плівка, під якою енергійно діляться клітини і пізніше утворюється калус. На калусі розвиваються корені, а пагони утворюються з бруньок живця.

Живці, взяті з різних ділянок рослин, мають різні властивості. Живці з плодоносної зони дають рослини, які швидше зацвітають, в порівнянні з рослинами з ювенільних живців.

Обробляючи живці різними ауксинами (ІОК, індолілмасляна, індолілпропіонова, трийодбензойна, α-нафтилоцтова кислоти), стимулюють коренеутворення у видів, які самі не вкорінюються.

Щепленнями. Розвиток живця значно прискорюється завдяки щепленню й використанню кореневої системи підщепи. При цьому прищепа зберігає свої властивості.

Рослину, на якій роблять щеплення, називають підщепою. Підщепу підбирають так, щоб вона мала певні господарськоцінні якості — морозостійкість, сильний або карликовий ріст, довговічність, стійкість до хвороб тощо.

Є різні види щеплення — щеплення під кору, щеплення врозщеп, окулірування (щеплення однією брунькою-вічком), копуліруванням, коли прищепа та підщепа мають однакову товщину.