Настроение сейчас - шашлык

 

 Доцільно буде розглянути проблему педагогічного гумору для підвищення навчання історії в школі з двох частин – теоретичної та практичної , освітливши її зі всіх можливих в даний період часу сторін. Адже практична частина має багато різновидів , таких як іронія , чорний гумор , сатира , усмішка та ін. , до яких ми повернемось в наступній частині. З огляду на тісний взаємозв’язок  різних сторін аспектів дослідження гумору , необхідно розглянути точки зору інших наук на напрямок вивчення.

 

       

        А. Педагогічний аспект.

Відштовхуючись від ідеї єдності процесів навчання і виховання , однією з ключових тем в дослідженні є питання педагогіки.

У моральному вихованні слід спиратись на гуманістичну ідею про те , що в людини від природи притаманне прагнення до добра , правди і краси. Тобто гумор повинен підсилювати дані напрями . Виховання  учнів , на думку О. Вишневського має забезпечити формування в них системи моральних цінностей.

  Абсолютно вічні цінності – загальнолюдські цінності , що мають універсальне значення та необмежену сферу застосування (доброта , правда , чесність , гідність , краса , мудрість, справедливість та ін. , )

 Наприклад , до цих цінностей відносять: 

   Любов – почуття , яке характеризується високим рівнем емоційно-духовної напруженості і ґрунтується на сприйнятті конкретної людини , як найвищої цінності. 

   Людяність – якість , що виражає принцип гуманного ставлення до інших людей , охоплює низку більш конкретних якостей: доброзичливість , повагу до інших , співчуття ,. довіру до інших , великодушність , самопожертву заради інших , а також передбачає скромність , чесність , щиросердечність.

  Мужність – одна з основних чеснот людини , що характеризується силою характеру , відданістю ідеалу і своїм переконанням при зіткненні з несправедливістю , небезпекою. Мужність відіграє вирішальну роль в обстоюванні особистих і суспільних інтересів і цінностей.

 Ідейність – моральна якість , що характеризує відданість людини певній ідеї , керуючись якою вона вибирає життєву мету і здійснює свої вчинки.

 Патріотизм – почуття любові до Батьківщини та свого народу , готовність служити своїй вітчизні.

  Оптимізм – поняття , яке характеризує бадьоре життєствердне світовідчуття , ставлення до навколишньої об’єктивної реальності , до майбутнього.

 

 

 

   Також необхідно вказати на важливість формування наступних цінностей:

    - Національні;

    - Громадянські (права і свободи людини , ідеї соціальної гармонії , поваги до закону тощо.)

     - Сімейні (моральні основи життя сім’ї , стосунки поколінь , закони подружньої вірності , піклування про дітей , пам’ять про предків…)

 Отож , знаючи конкретно , що маємо формувати , перейдемо до наступного пункту , не менш важливого , на думку автора , хоча можливо , при попередньому знайомстві може виникати непорозуміння щодо доцільності освітлення цієї сторони теоретичної частини.

 

        Б. Соціологічний аспект.

  Розпочати теоретичну частину виконавець цієї роботи вважає необхідним з невеликого соціологічного дослідження , яке допоможе розібратись у корінних проблемах не тільки вивчаємого предмету , а можливо і у системі освіти , зрозуміло у поєднанні з роботами у інших галузях. Звичайно , робота , проведена автором є не фундаментальною , поверховою , але , тим не менше вона може допомогти в подальших дослідженнях та позитивних реформуваннях.

   Треба зазначити , що розглянуте нами явище , коли людина відчуває що-небудь кумедне та відчуває певного типу радість , ось чому це почуття важливе для повного щастя –  відмічається приблизно 18 разів на день , частіше за все як безпосередні ситуації в присутності інших людей.

 

 В рамках декількох досліджень виявили чіткий зв’язок між гумором та щастям : щасливі люди більше сміються і мають краще почуття гумору. З філософської точки зору в системі даної роботи тема досягнення є не менш важливою , ніж інші.

 

 Автор  протягом декількох місяців уважно реєстрував на лекційних та практичних заняттях  появу гумористичного настрою серед студентів третього та частково першого та другого курсів , з метою визначити напрями проблеми. Простими словами це можна озвучити так:

досліджувалось те , над чим частіше за все саме сміються студенти та викладачі. Результати дослідження систематизовані по підтемам , виділених автором:

1. Смерть та каліцтва – викликає просто вибухи сміху , що можна порівняти з виступом на гумористичному концерті або при перегляді популярної комедії. Студентів дуже смішить розповіді про вбивства козаків , подробиці самогубства самураїв , принизливі ритуали та  цікаві страти в Китаї , канібалізм , невдалі випадки смертей великих особистостей , сміються навіть з смерті дітей при пологах , що дуже вразило автора.
2. Невдачі історичних постатей  - не менший по ступеню шуму та масовості сміх від попереднього. В даному випадку сміються з невдач в особистому житті , арештів козаків та політичних діячів , невірність в шлюбі , слабкість людей в тяжких умовах воєн.
3. Сексуальна тематика -  також дуже популярна серед сучасного студентства. Це і вільні дошлюбні стосунки історичних постатей , тобто бабійство чоловіків та гультяйство жінок , і нетрадиційна сексуальна орієнтація , цікаві хитросплетіння шлюбів та любовних історій.
4.  Інші види людських пороків ( невиділені в окремі групи , сміх трохи менший по силі  та масовості)  – це боягузтво  , міжособистісні взаємини , алкоголізм , наркоманія , психічні розлади , звичайна дурість людей.

 

  Питанням без відповіді для автора залишається риторична дилема – якими будуть наслідки такого жорстокого гумору серед майбутніх педагогів ? Причини по суті зрозумілі.

 

В. Психологічний аспект.

Дану проблему , також не менш важливу , необхідно розглянути з різних ракурсів для досягнення максимального почуття ясності – перелік нижче описаних фактів буде основою для підтеми.

 

 Взагалі слід враховувати декілька аспектів гумору : його сприйняття , створення і використання для виходу з проблемних ситуацій , з точки зору психології ( Freicheitet al., 1998 ).

  Важливо зупинитись на тому , що гумор сприяє більш тісним взаємовідносинам , сприяє створенню позитивного душевного настрою ,  знижує рівень тривоги та депресії.

  Ван Хуфф , досліджуючи тварин ,  прийшов до висновку , що існує два можливих джерела посмішок – беззвучний вираз , демонстрація зубів , гримаси , а сміхом – розслаблений вираз , відкритий рот , так звана грайливість. Останнє супроводжуюється частим диханням , що пізніше еволюціонувало у сміх людини.

 Вперше у людини сміх з’являється дуже рано в перші тижні життя: коли бачать обличчя або чують голос матері , а також коли їх лоскочуть. До кінця першого року життя вони реагують таким чином у відповідь на незграбні події. З 18ти місяців іти починають грати , щось уявляючи , самостійно вигадуючи незграбності та невідповідності.

Дорослішаючи , діти починають розуміти більш складні жарти , а після 6-7 років здатні бачити багатоманітність значень , бо досягли етапу конкретного операційного мислення.

  В гуморі дітей з самого раннього дитинства присутній сильний соціальний елемент. В три роки виникає бажання розповідати щось смішне , ділитися ним з іншими , щоб розсмішити.  Причина такого бажання прихована , скоріше за все , в тому , що спільний сміх доставляє задоволення , а також закріплює взаємовідносини в групі.

  Вперше у дітей гумор , подібний до дорослого (що має сексуальні , агресивні та ворожі компоненти) , з’являються на рівні туалетної тематики – на «анальному» ,  згідно з Фрейдом , етапі. Вірогідно , їх поява пов’язана з батьківською забороною на знаходження подібних предметів; сміх виконує функцію  певного катарсису.

 В початковій школі збільшується інтерес до статевих відносин , що представляє ще одне табу. Основний вид агресивного гумору – очевидно  , насмішки , виставлення на посміховисько , що , звичайно , розглядається , як прояв агресії та дитячої жорстокості.

Ті , що демонструють її , веселяться , а ось , ті , хто відчувають на собі таке поводження , переживають його дуже болюче. Однак , з дорослішанням характер їх змінюється – для підлітків та молодих людей характерне грайливе , добродушне підтрунювання (Warrn , 1997).

   Більшість психологів , що вивчали гумор , прийшли до висновку , що основна якість подій , що надають їм комічний вигляд – невідповідність (обов’язковий елемент кумедного). Багато психологів визнають , що необхідний ще один компонент – мотиваційний. Очевидно , щоб заставити людину сміятися , необхідно присутність двох елементів: невідповідності ті мотивації.

 Наприклад , до невідповідності відносять ситуації , коли мати п’є із дитячої пляшечки – дитина вважає це смішним. По Фрейду  , наприклад , анекдоти на сексуальну , анальну , агресивну тематику забезпечують символічний вихід мотивацій.

 Дослідження Руха свідчать про те , що у гумору багато різновидів , ступінь привабливості яких неоднакова для різних типів людей.

 Емерсон вказує на те , що , коли одна людина веселить інших , то посилюється і згуртованість групи. Гумор також може послабити напругу в групі – завдяки емоціям , які сумісно переживаються. А Мартінуа говорить , що внутрішньо групова солідарність посилюється , коли висміюються недоліки іншої групи та їй протиставляється відносна перевага своєї. Редкліфф-Браун характеризує жартування як відносини , «в яких одному по звичаям дозволяється , а в деяких  випадках вимагається , дражнити або висміювати іншого , який , в свою чергу , не може образитись». Глузування , на його думку , бувають достатньо суровими : часто це образи , грубі жарти , непристойності , що пояснюється можливістю нешкідливого прояву агресії та підтримкою солідарності там , де мають місце конфлікти  інтересів.

  Келтнер каже , що у дорослих глузування має відтінок позитивності , на відміну від дітей. Наприклад , його послідовники знаходили багато прикладів боротьби з порушенням моральних норм за допомогою жартівливого глузування серед американського студентства. А вчені Аргайл та Хендерсон встановили , що глузування – розповсюджене правило дружби та флірту.

 

 

Г.  Гелатологічний аспект.

   Гелантологія – наука про сміх (від грецького геласма - сміх).

Як стверджують засновники цієї науки , Джервез і Уілсон , історія сміху пов’язана з тим часом , коли людина ще не відділилась від спільного стовбура с мавпами. Хоча певних історичних підтверджень цього факту немає , але дослідники вважають , що саме вперше наші предки почали сміятися від двох до чотирьох мілліонів років тому. Сміх тоді звучав як серія коротких видихів. А сміялись перші гомініди , як вважає Джервез – над спробами самих перших своїх побратимів ходити на двох ногах замість чотирьох. Першопроходці комічно спотикались та падали , що і викликало у всіх інших(треба сказати , що падіння і зараз входять в обов’язковий репертуар клоунів).

  Ця наука досліджує сміх різнобічно , але для данної роботи цікавими є такі факти , що

при розмові жінки сміються частіше ,  ніж чоловіки , але чоловіки тим не менш більш схильні жартувати. Відомо , що в кожному шкільному класі є обов’язково свій шут , і це завжди хлопчик , навіть серед професійних юмористів більший процент чоловіків.

Також гелантологія вивчає психіатричні порушення сміху – це обов’язково знадобиться при дослідженні сміху учнів класу – щоб виявити можливі психічні відхилення дітей , що також є елементом системи підвищення ефективності навчання історії в школі.

 На думку Іванова та Еніколопова , сприйняття гумору є унікальним феноменом , в якому наочно проявляється єдність інтеллекту та афекту , порушення гумору має діагностичну значимість , для недосвідченого ока непомітні , але дуже важливі з перспективою розвитку , що навіть можливо буде потребувати психокорекції. В зв’язку з цим вчені вважають , що порушення почуття гумору можуть виникати перед розвитком більш грубими інтелектуальних або емоційних порушень , що дозволяє проводити тонку діагностику на ранніх стадіях захворювання , а психічне здоров’я дитини , як складова частина здоров’я нації загалом є пріоритетним напрямом в діяльності кожного вчителя , хоча й історії.

 Отже аналіз небагатьох існуючих робіт по дослідженню хворих с психічними захворюваннями дозволяє об’єднати їх в два напрями.

   Кількісний підхід передбачає передбачає наявність почуття гумору у пацієнтів , він не дає психологічного пояснення такому дефіциту і не дозволяє диференціювати хворих з різними діагнозами. Крім того , розуміння жарту є багатовимірним феноменом івключає ряд параметрів: інтелектуальне розуміння солі жарту , емоційну включенність , схильність до сміху і т.д. Тому і порушення почуття гумору проходить нерівномірно.

 Якісний підхід пов’язаний з аналізом специфіки почуття гумору хворих на різни психічні захворювання . Він дає значно більше можливостей для концептуалізацій , але до цього часу зупиняється на етапі опису феноменології порушень.  

 Наприклад  , за данною теорією (Іванова , Єніколопова , Мітіна) визначаємо можливий діагноз ,  якщо людина сміється над такими темами:

1 –  смерть , це може свідчити про циклотимію , шизофренію  , депресію , манію , порушень мислення.

2 – секс , що може бути ознакою  шизофренії , манії , порушень мислення.

3 – хвороба , що говорить про порушення мислення або депресію.

4 – алкоголізм , що вказує на манію або шубоподібну  шизофренію.

 Якщо ж  педагог виявляє серед своїх учнів данні психічні розлади шляхом надання їм простих жартів на данні теми , і є підозра про наявність даних хвороб у дітей , слід негайно повідомити про це їхніх батьків , якщо вони є , та обов’язково звернутися  до лікаря – спеціаліста , або до місцевого психолога. Від цього залежить здоров’я нації , і кожен вчитель , кожен громадянин нашої Великої Держави повинен це чітко розуміти.

  Ймовірно , в майбутньому будуть відкриті нові сторони дослідження гумору в гелантології , с більш докладною класифікацією  ,що дозволить робити висновки та виявляти хвороби учнів швидко та безпомилково , що без сумніву є запорукою підвищення ефективності навчання історії.

 

 

Д. Нейропсихологічний аспект.

   Інтерес до сприйняття почуття гумору хворих з локальними ураженнями мозку пов’язаний з близькістю процесів сприйняття гумору з соціальним інтелектом , який здатний в свою чергу відображає здатність індивіду правильно розуміти  свою поведінку та поведінку інших людей. Наприклад , хворі с локальними ураженнями мозку , особливо лобних частин , не просто перестають бути дотепними , їх жарти стають пласкими , брутальними та беззмістовними. І це обов’язково треба враховувати на уроках історії , адже якщо у дитини є травми голови – це скажеться не тільки на розумінні педагогічного гумору , а й всієї системи історії , для чого необхідно виявляти таких дітей серед основної маси (про це необхідно поговорити з лікарем медсанчастини). Шляхом простого спостереження за мімікою обличчя та поглядами , говорять спеціалісти фізіономіки , можна виявити дітей з травмами мозку – на це вказує частіше за все асиметрія очей , посмішки ,  ходи , зміни в висловлюванні слів.

  Дослідження таких процесів , як пам’ять та мислення , приділяється велика увага в зв’язку з прямим відношенням в соціальній адаптації людини. Часто в шкільні класи потрапляють діти після лікування травм мозку або ж психічних травм. Про це звичайно необхідно знати педагогам.  Головним завданням при відновленні вищих психічних функцій є повернення людини до повноцінного життя , відновлення його можливості до адекватної та ефективної міжособистісної взаємодії. Одним з фактором , що забезпечує повноцінну соціалізацію людини є здатність розуміти саме здоровий гумор. 

  В сучасній науці ця тема досліджена не досконально і потребує подальших експериментів та тестувань , але без сумніву проблема нейропсихології є досить корисною навіть в викладанні історії , як це не дивно на перший погляд.

  Наприклад , є суттєві відмінності між травмами лобової частини , правої та лівої півкулі , тім’яної долі , а в результаті і порушення сфери мислення , пам’яті , а значить і почуття , його сприйняття та особливості у дітей мають свої нюанси ті відмінності , які необхідно враховувати в роботі для досягнення максимальної ефективності.

 Адже знаючи індивідуальність характеру та особливості мозку кожного свого учня педагог може знайти при бажанні до кожного з них унікальний підхід , як в роботі в групі , так і по одинці , що безумовно відобразиться на підвищенні ефективності навчання історії в цілому в класі.

 

 

 

Е. Фізіологічний аспект.

  Цікаво ненадовго зупинитись на темі гумору з точки зору фізіології: які процеси відбуваються в головах учнів , коли вони сміються на уроці історії?

  Необхідність успішно передавати свій досвід наступним поколінням примусила емпірично удосконалювати процедуру навчання. В експериментальній психофізіології дослідники намагались виділити та описати процес навчання в чистому вигляді , розуміючи його як зовнішню маніпуляцію досвідом та поведінкою індивіда , на відміну від таких процесів як дозрівання та втома , що внутрішньо детерміновані. У відповідності з цим підходом досліджувались процеси генерації різноманітних форм умовних рефлексів , в основі яких допускались різни типи тимчасових зв’язків стимулів та реакцій. Для сучасних теоретичних уявлень про навчання характерний розгляд навчання як процеса набуття нового досвіду поведінки і відповідних йому внутрішніх ментальних репрезентацій. Дослідження навчання як процесу дозволило виявити два принципово різних типу навчання :

-        поступове навчання ;

-        стрибкоподібне навчання.

В пошуках рішення відповіді на проблемну ситуації можливі два варіанти шляху до відповіді – повільне спокійне знаходження (імпрітинг) та миттєве  прозріння (інсайт).

 В фізіології існують такі поняття як конструктивний позитивний ( еустрес) та деструктивний стрес ( стрес – це неспецифічна реакція організму на довільну потребу ззовні). Тобто , говорячи простими словами стрес у формі гумору  , який відчуває людина може бути корисним для організму та нервової системи загалом , що збагачує людину розумінням своїх реальних можливостей , на ранній стадії еустресу відбувається покращення самопочуття та стану здоров’я.    

 

Отже, теорія є основою практики , міцним фундаментом для ефективної роботи. 

Педагог ( не тільки історії , а будь-якої іншої дисципліни) у своїй діяльності має орієнтуватись на широкий круг знань для досягнення максимального результату , що є необхідною умовою формування особистості повноцінного громадянина  , патріота , психічно та фізично здорового члена суспільства , українського народу та прогресивного людства загалом.

    Гумор , як це не смішно , є невід’ємною частиною нашого життя і вплив його на соціальні процеси є суттєвим. Він впливає на збереження здоров’я , розвиток пам’яті  та інтелекту  , загалом для ефективності уроків історії. Крім того за допомогою майстерного гумору педагог може підтримати учнів у важких життєвих ситуаціях , виявити можливі психічні розлади.

 Але необхідно пам’ятати , що гумор – це психічна зброя і користуватись ним треба дуже обережно , аби не вчинити шкоди маленькій людині , з ще слабкою та несформованою психікою. В малих дозах правильно висловлений важкий гумор може бути використаний навіть як засіб тренування психіки дитини у можливих важких моментах його майбутнього.

 Проведені вище прості дослідження вказані вище в вступі і пунктах А , Б , В , Г теоретичної частини шляхом елементарних логічних умовиводів свідчать про ймовірні значні психічні відхилення серед сучасних викладачів та студентів (можливі незначні розлади мислення , а також циклотимію , шизофренію , депресію  , манію ) !!!

  Автор  зауважує , що , являючись дослідником без потрібної кваліфікації , не стверджує , як то кажуть ,  на всі 100 % , а лише висуває можливу теорії , що може бути спростована більш компетентними спеціалістами в даній області знань.

  Відбувається пряме порушення закону України «Про освіту»  (ця справа потребує подальшого розгляду відповідними органами) , у майбутніх педагогів формуються негативні риси характеру ( аморальність , безідейність  , віроломність , боягузтво ,  цинічність , …  ) , що без сумніву відобразиться на учнях – підростаючому поколінні і потребує негайного реформування.

  Автора роботи лякає питання : невже  навчати наших дітей будуть ці психічно хворі люди? Це  проблема державного значення і вона потребує негайної протидії , аби уникнути неприємностей (м’яко кажучи) у майбутньому.

[700x525]