Кайдани нависли свинцовою тугою над священним птахом...

Ключі загублено...

Стою просто неба...Думки линуть у далечінь.Жовті і зелені плями посягають на незалежність моєї душі, а там порожньо, ніби у висохлому колодязі.Почуття ллються через край...Будь обережна!Це – небезпечне тепло, воно підхоплює і несе , несе, ген-ген від Землі.Ти вже так далеко, а він чекає на тебе...Чекає на твоє тепло.Ти сама не розумієш чим воно є для тебе.Повітря п”янить твою молоду душу...

Обережність...чи доречна вона тут?Навіщо вона потрібна?Кидай усе під колеса кохання!!!

Воно тягне мене так далеко,а я не можу зупинитись.Пручаюсь , б”юсь...Сама не знаю навіщо...Дурненька.

Вітер милує твоє обличчя .Будь сама собою . Звільни свою душу...



...Я йду...Вітер плутає мені волосся.Трохи відкриті і висохлі вуста ковтають життя.А в очах так само порожньо , як і на душі...

Я вільна...