Мне, действительно очень страшно и больно за Украину. Мой сын - первый в роду, который родился не в Одессе, какой-то коллапс.


Эти стихи написала моя подруга.

Непокорённому Донбассу посвящается.


Первое и последнее стихотворение, написанное мною на украинском языке:

Скажи мені Країна мила, чому мене ти розлюбила?

Чому в душі твоїй квітковій нема до нас жалю і болю?

Кричишь на всіх кутах понині: "Єдині ми, ми всі едині!"

Чому ж тоді стрільба повсюди?

Чому безвинні гинуть люди?

Чому фашисти розплодились?

А чесні люди десь поділись?

І ми на Сході вже не любі,

І більш того, ми вже не люди.

Сепаратисти, терористи -

Нові ім*я нам підібрали.

Язык наш русский запретили, (рус)

і права голосу лишили.

Та не забрати вам ніколи

Шахтарской гідності та волі,

Жаги життя та прагнення свободи.

Хай згинуть ті уроди,

Що нас поставить на коліна так бажали.

Донбасс непокоренний, тобі СЛАВА!

Тобі цю піснь пою

Востаннє українськими словами...



12 мая 2014 г.